Нещодавно активісти громадських організацій на зустрічі з головою Волинської ОДА Володимиром Гунчиком поставили йому запитання про те, хто був ініціатором і готував подання на нагородження державною нагородою міського голови Володимира-Волинського Петра Саганюка. Посадовець зніяковів і відповів, що утримається від коментарів щодо цього нагородження. Я переконаний, що відповіді вони не отримали і не отримають, бо ці чиновники пов’язані упродовж радянського, пострадянського і нинішнього часу. На початку березня Володимир Гунчик у дусі радянського часу до чергової річниці нагородив Саганюка грамотою голови ОДА.
Ціну нагород знаю. Коли я проходив службу в Афганістані, то вперше дізнався про незаслужене отримання нагород штабістами, ад’ютантами, прислугою вищих чинів, комсомольськими і партійними функціонерами. Переконаний: коли йде війна, нагороди повинні отримувати ті, хто своєю кров’ю і потом наближає перемогу над агресором Путіним, але аж ніяк не можновладці та чиновники.
А тепер конкретно про нашого «героя», мера міста Петра Саганюка. Заслуги в нього є великі: перед родичами, близькими, земляками, друзями, перед спритниками, які його оточують. Перед громадою міста заслуги незначні, варті грамоти, подарунка від міської ради. Під час Помаранчевої революції пан Саганюк, як поганий капітан, що покинув свій корабель, втік з корабля «Володимир» на відпочинок, начебто у Трускавець.
Революцію Гідності можновладець Саганюк не підтримав, вичікував: хто – кого. Звик жар чужими руками загрібати. Мріяв про ще одну ходку зека на престол. При бандитській владі мер Саганюк купався і почувався, як сир у сметані. Все було «схвачено». З міста від’їжджали автобуси з «заробітчанами» на підтримку антимайдану. Ганьба такому мерові.
А тепер про орден. Я вважаю, що учасники цієї афери і Президент Порошенко, і губернатор Гунчик, і мер міста Саганюк посягнули на святе – на пам’ять Героїв Небесної сотні і Героїв АТО. Хіба за такі зміни вони віддали найдорожче – своє життя? Коли влада і далі продовжує вважати громаду дурниками, лохами. Терпіли – і це стерплять. Орденоносець Саганюк і трагедія під Волновахою, іловайський котел, полонені військовослужбовці 51-ої бригади і її розформування. Як можна було робити подання, підписувати це подання і отримувати орден, коли такі результати господарювання і керівництва для бригади, міста і області?! Чому досі не нагороджено екіпаж танка Т-6УМ у складі наших земляків Миколи Тишика, Андрія Мудрика, Олександра Пугача, які здійснили подвиг? І таких прикладів багато.
Чому не всі загиблі в АТО нагороджені посмертно? Дорога громадо, поведінка Саганюка, Гунчика – аморальна, цинічна. Можновладці звикли вирішувати шкурні питання тишком-нишком, за спиною у громади. Авось, пронесе. Адже можновладець – це така собі істота, щось між людиною і свинею, з великим рилом. Більшість свого життя проводить біля корита, в положенні на чотирьох кінцівках. Ця істота дуже хвора на хворобу, що називається «халява», яка до того ж є надзвичайно заразною.
Є два способи, як позбавитися від цієї хвороби:
1)потрібно так нажертися з корита, щоб аж збридло;
2)повернути людям все, що дісталось незаконним шляхом, попросити вибачення і починати жити по-новому, на добро людям і громаді.
Щоб відбілити, прикрити бездарне військове керівництво, невмілі дії генералітету, що призвели до трагедії під Іловайськом, невдале призначення міністром оборони генерала Гелетея, Верховний Головнокомандуючий прийняв рішення про розформування 51-ої бригади. Чому не відстояли, не постояли за нашу Волинську 51-шу бригаду губернатор Гунчик (що працював директором заводу з бізнесу Порошенка), голова обласної ради Вітер, мер міста Саганюк?
А чи не проміняли вони 51-шу бригаду на орден для Саганюка? Можновладець Саганюк вирішив будь-якою ціною отримати орден «За заслуги» І ступеня. Такий собі герой місцевого розливу. Він боявся, що не встигне отримати перший ступінь, щоб стати повним кавалером ордена «За заслуги». Він звик перебільшувати власні заслуги перед громадою. Йому замало, що на нього «пашуть» пацани, відпрацьовуючи хазяїну хто за посаду, хто за звання, хто за підтримку бізнесу, хто за землю, хто за кар’єру.
А як же совість, а де сором? Такий собі хамелеон: спочатку червоний, а потім – з національним забарвленням. 2000 рік – орден від Кучми, 2008 рік – від Ющенка, 2014 – від Порошенка. Проїхався в машині з Президентом – подяка за поїздку – орден. А де заслуги перед громадою, перед Україною? Хто робив подання на можновладця Саганюка? Чому в стороні залишилася обласна рада на чолі з Валентином Вітером? Де був народний депутат Ігор Гузь? Чи вже Саганюк і його купив з потрухами? Можновладці Гунчик, Саганюк, звідки орден прийшов – туди його і відправте. Ви відібрали, забрали орден в Героя! Це не ваш орден. Жити по-новому ще не пізно. І робіть по-новому.
Пане Президенте, не обезцінюйте нагород. Нагороди повинні бути заслуженими, і отримувати їх мають найдостойніші громадяни. Не робіть помилок своїх попередників у цьому важливому питанні. Хочете пограти в нагороди – затвердіть, прийміть свій фірмовий орден «За заслуги перед «Рошен» трьох ступенів. І нагороджуйте собі. Того, хто лизнув один раз – орденом ІІІ ступеня, хто двічі – ІІ ступеня, а хто три рази – І ступеня. Кавалер ордена трьох ступенів автоматично отримує звання «Герой Лизун. Лизун Рошен». Спочатку буде велика черга, щоб отримати це звання. Їх і люструйте, проводьте люстрацію. Бо такі особи, кавалери, крім як лизнути, нічого робити не можуть і не здатні.
Віктор Медведчук, колишній глава Адміністрації Президента Кучми, незаконно отримав військове звання полковника. Учасник бойових дій Володимир Литвин не нюхав пороху, а посвідчення собі зробив. Кавалер ордена «За заслуги» Петро Саганюк – за які заслуги? І сміх і гріх.
Шановна громадо, договорняк не пройде! Перемагає той, хто насмілюється. Небесна сотня, прости мене. Небесна сотня, ви – ангели-охоронці для України. Герої не вмирають! Слава героям!
Василь Романюк, ветеран війни, учасник бойових дій в Афганістані, пенсіонер МВС України, кавалер двох бойових нагород, полковник
Коментарі