«За те, що жадала смерті чужій дитині, втратила свою кровиночку»

Цю жінку, ще не дуже стару за віком, але передчасно змарнілу під тягарем невимовного горя, часто можна зустріти на одному із сільських кладовищ недалеко від Володимира. Оскільки цвинтар за межами села, жінка проводить тут декілька годин поспіль. Їй здається, що в такі хвилини вона зовсім сама у цілому світі, але люди все ж помічають її, помічають, та не турбують. Минають роки, які зазвичай гоять важкі душевні рани, але біль цієї жінки не вщухає, бо до біди ще й примішуються гіркі докори сумління.
Наталія і Сергій кохали одне одного зі шкільної парти. Дівчина вірно чекала, коли хлопець відслужить в армії. Та побратися відразу їм не судилося. Перейшла дорогу Наталії вродлива і кмітлива Марійка, яка приїздила з міста в гості до бабусі. Наталія важко переживала зраду коханого і, хоч боролося зі своїм почуттям, пересилити його не змогла. Дарма проводжали Наталку закоханими поглядами інші хлопці. Забути Сергія вона не могла.
Так проминуло три роки. І якось увечері  в селі з’явився Сергій, завітав до Наталі. Спочатку розмова не в’язалася, ніяковіли одне перед одним. Та раптом Сергій наче відрубав: «Розійшлися ми з Машкою, Наталю. До тебе повернувся. Давай жити разом». Та Наталія вимагала законного шлюбу. Сергій погодився, хоч не дуже охоче…
Життя, здавалося, наладилось. Через рік з’явилась на світ Русланочка. Та згодом стала помічати Наталія, що Сергій вечорами затримується, а на вихідні надовго зникає. Вирішила прослідкувати за чоловіком. І ось якось у неділю побачила у парку, як Сергій зустрівся з колишньою дружиною, високо на руках підкинув сина. Затим всі троє пішли у популярне тоді кафе «Казка».
Вдома Наталія влаштувала чоловікові скандал. Даремно виправдовувався Сергій, що зустрічається  тільки з сином, хоча й у присутності матері, бо так було обумовлено при розлученні. Ще більше своїми словами розгнівив він дружину. Даремно родичі і подруги намагалися вгамувати розлючену Наталію, запевняли, що нічого поганого в тому, що батько бачиться з сином,  немає. Та Наталія нікого не слухала. Ревнощі відібрали розум.
Якось на вулиці зустріла Марію, яка вела за руку сина.
- Якщо ти не відстанеш від Сергія, я так зроблю, що тобі світ стане немилим, а твою дитину в могилу зведу», - прошипіла Наталія.
- Жіночко, люба! Що ти говориш таке? - спокійно, хоч із жахом мовила Марія.
А через три місяці страшна біда темною марою постукала у двері Наталії. Внаслідок застуди у Русланочки відмовили нирки. За життя дівчинки боролися і у Володимирі, і у Луцьку. Та все марно. Ясного травневого дня дівчинки не стало. Поховали її у селі поряд з бабусею, Наталчиною мамою. І 40 днів не минуло, як Сергій зібрав речі. На прощання сказав дружині: «Оце твоя ненависть до тебе і повернулася! Це ти донечку згубила!»
Він виїхав тоді в Росію, присилав синові гроші. Наталці, крім згоди на розлучення, не прислав нічого. Відтоді вона сама. І щонеділі їздить на цвинтар, до найдорожчої могильної плити. І не раз шепоче сама до себе: «Навіщо зачепила тоді Марію? За те, що бажала смерті чужій дитині, втратила свою кровиночку».
Антоніна Булавіна. м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі