За п’ять років сумлінного старостування перед чоловіком зачинили двері церкви

Публікації

Микола Веремчук з Охнівки п’ять років свого життя віддав веденню господарських справ у сільському храмі. Коли він приступив до виконання обов’язків старости у 2010-му році, стіни церкви були ще сірими. Завдяки природній працелюбності поступово чоловік облаштував охнівську церкву, не отримуючи за старанність матеріальної винагороди. Хороша репутація сільського старости опинилася під загрозою після непорозуміння з місцевим священиком. Гостра ситуація склалася ще перед церковним конфліктом в Охнівці, й, цілком можливо, вона стала однією з його причин.
Про те, як праця на користь громади може обернутися невдячністю, а також як війна змінює погляди людей на церковне життя одного села.
В останніх номерах газети «Місто вечірнє» (№№31, 32) гостро поставало церковне питання громади с.Охнівка. На тлі загального конфлікту стала явною і проблема взаємовідносин релігійної громади і старости храму, якому, за словами священика, «виконання людських обов’язків виявилося не під силу». Так лунала фраза про те, що нібито староста дозволив собі лайливі слова на адресу священика, а також довів церкву до 16-тисячного боргу. Двері храму перед цим чоловіком зачинили, помінявши замок.
Редакція вважає своїм обов’язком реагувати на невдоволення читачів. А не всі лишилися байдужими після публікації…
57-річний Микола Веремчук працює оператором газової котельні на птахофабриці й ще донедавна був старостою у церкві Московського патріархату с.Охнівка. Свої обов’язки чоловік почав виконувати у 2010-му році, а перед цим громада півроку просила його вести церковне господарство. Діяльність старости розпочалася з облаштування території храму. Пан Микола пригадує, що подвір’я було у бур’янах, тут росли дерева, які в результаті довелося викорчувати. Допомагав у благоустрої церкви Анатолій Вітрук, надаючи техніку та постачаючи будівельні матеріали, а також о.Іоанн з Овадного, за рахунок якого укладалася костка.
«Іконостаса як такого не було, замість нього висіло два шматки тканини з паперовими іконами», - описує чоловік храм на початку. За його словами, тоді, у 2010-му, при церкві був священик о.Миколай. Однак людей у селі бентежило, що він не хотів сповідати і причащати хрещених у Київському патріархаті. У результаті о.Миколай не затримався в Охнівці надовго. «Потім був о.Віталій з Лудина, але теж недовго, бо йому було далеко добиратися. І став їздити до нас з Нововолинська о.Петро», - розповідає чоловік. Про останнього в родині Миколи Веремчука відгукуються тільки тепло. «Це був священик на своєму місці. Як руки покладе на голову – аж ніби струм іде», - каже Анатолій Голотовський, зять пана Миколи. Він також висловлює свою позицію щодо релігійної ситуації в Україні та в Охнівці зокрема: «Я тоді згодився на церкву Московського патріархату, адже Бог єдиний. Зараз вони називають себе слов’янською церквою, але не треба вигадувати. Головним чином я змінив свою думку через війну. Мій син воював».
Отець Віталій Палій почав служити в охнівській церкві восени минулого року. Через непорозуміння між ним і старостою зараз у храмі ніхто не веде господарство.
Односельчани про Миколу Веремчука відгукуються тільки позитивно. Навіть ті, з якими у нього розходяться погляди. Вдалося поспілкуватися з жителькою Охнівки Галиною Сенатор. Жінка розповідає: « Миколу немає чого сказати поганого. Працьовитий чоловік. Усе для церкви робив. Але в батюшки виникла недовіра щодо нього. Була підозра, що староста допоможе так званим активістам зайняти храм. Тому на зборах вирішили, що ключі від церкви мають бути тільки у священика. До цього доступ у храм мали, окрім нього, староста та касир». Пані Галина додала: незадоволення о.Віталія викликало те, що церква заборгувала більше 16 тисяч гривень за електроенергію. А ще жінка розповідає: «На сходах селян Микола Веремчук, одягнений у вишиванку, лив бруд на о.Віталія Мовляв, чому той зачинив перед ним, старостою, двері храму. Звісно, така поведінка обурила священика». Жодних претензій Галина Сенатор не має і до дружини пана Миколи – Ганни Волошинської. За її словами, Ганна Михайлівна доклала великих зусиль для облаштування церкви. «Ми чекаємо, щоб вони прийшли до нас знову, - каже жінка, - але передусім цій сім’ї треба попросити пробачення в о.Віталія».
У зверненні релігійної громади с.Охнівка, яке підписав о.Віталій, йдеться про те, що Микола Веремчук «привселюдно обзивав молодого священика грубою лайливою мовою». Прихожанка церкви, як бачимо, розповіла деталі цієї розмови. Цікаво, відколи це звичайнісіньке запитання трактують як грубу лайку? Про збори ж пан Микола почув уперше від журналіста і назвав ці дії підступним самоуправством.
Микола Веремчук каже: «Я побачив у діях церков Московського патріархату політичну підкованість і значну фінансову підтримку, тому більше не хочу там працювати. Прихильники МП тепер не можуть повірити, що волевиявлення, яке відбулося в Охнівці, не проплачене верхами. Ці люди не вірять, що Україна підіймається з колін безплатно».
Гіркота образи ще не полишила чоловіка, який не сподівався, що, віддаючи справі для людей свою душу, можна отримати ляпас у відповідь. Та Микола Веремчук вважає абсолютно неприйнятною агресію. «Людина криком доводить тільки свою неправоту. А прокльонами – тим паче», - переконаний чоловік. Перейматися ситуацією, що склалася, йому протипоказано і з медичної точки зору: у пана Миколи хворе серце, він живе із кардіостимулятором.
Борг за електроенергію колишній староста охнівського храму пояснює так: «Коли я прийшов у церкву старостою, то вона була ще не освяченою. Майстер сказав, що поки храм неосвячений, то світлом можна користуватися безкоштовно. Це була свого роду пожертва. А вже після освячення вироблять документи і рахунки за електроенергію стануть, так би мовити, офіційними. До слова, опалення в нас електричне. За 8 років накрутило ось на 16 тисяч гривень. 4 липня 2015 року храм врешті освятили. Однак я ще до цього моменту звертався у Володимир-Волинську філію «Волиньобленерго». Там мені сказали, що керівництво змінилося і борг треба повернути. Куди подітися – треба повертати. Я до документів – їх нема. Шукав довго, близько трьох тижнів. Очевидно, що їх сховав священик. Пізніше я знайшов їх на видному місці. Неприємний момент недовіри. Я навіть вирішив, нехай батюшка у такому разі сам вирішує проблему. Минуло близько тижня, коли я прийшов у храм, а там – інший замок. Думаю, я б знайшов спосіб віддати борг. На сьогоднішній день ці гроші не є такими великими».
Чоловік пригадує, як після неприємного інциденту із замком на дверях у будній день до нього звернувся о.Віталій. «Я косив траву, як він підійшов і попросив вибачення. Я сказав: «Хай Бог прощає». Священик додав, що двері храму відчинені для мене», - розповідає Микола Веремчук.
Чоловік згадує про те, як облаштовував храм. Ось там робив підйом для хористів, а в паламарській разом із внуком Костянтином – віконце. Загалом Микола Іванович розробив дизайн приміщення, хоча для цього довелося радитися зі священиками, адже спершу чоловік не розумів, наприклад, у якому порядку мають розташовуватися ікони. «До кінця літа я хотів оновити позолоту на іконостасі. Навіть закупив фарбу. Я знаю, де тут кожен шуруп, бо він моїми руками закручений», - розповідає пан Микола.
Із дружиною Ганною Михайлівною вони прожили разом майже 20 років. Жінка також має пряме відношення до облаштування церкви. З її ініціативи колядники збирали кошти на храм, вона стояла під Успенським собором, коли потрібно було позолотити іконостас. А діти Олена і Мар’яна брали участь у художньому оздобленні храму. Тепер Ганна Волошинська не надто воліє ходити в цю церкву.
Микола Веремчук відчуває, що так звана недовіра о.Віталія могла виникнути через різні погляди на втручання Московського патріархату в російсько-український конфлікт. «Я казав батюшці, що патріарх Кирило міг би вплинути на ситуацію на сході позитивно. Якось не виходило у нас розмови на цю тему», - каже Микола Іванович.
З дороги добре видно, як подвір’я церкви заросло травою. Відчувається, що тут не вистачає турботливих господарських рук.
Аліна Зай, с.Охнівка, Володимир-Волинський район
Володимир-Волинський районний декан УПЦ КП, настоятель храму св.Великомученика Юрія Переможця, митрофорний протоієрей Євген Шевчук:
-Старосту храму обирає релігійна громада, вона ж і позбавляє його права виконувати обов’язки. Усе це вирішується на зборах, де в разі позбавлення старости повноважень йому висувають звинувачення у недобросовісному веденні господарства. Факт його присутності на зборах є очевидним.
Одним з обов’язків парафіяльної ради як виконавчого органу зборів є утримання у належному стані храму та вирішення поточних господарських питань. Звісно, староста має до цього пряме відношення і входить до складу ради. А на парафіяльних зборах більшість може проголосувати за виключення одного із членів ради, якщо його поведінку визнають такою, що не відповідає нормам християнської моралі та становищу, яке він займає. Це витяги зі Статуту Української православної церкви.

Розділ новин: 

Коментарі