За добре серце і любов до людей Бог подарував Ганні Карпюк довголіття

Публікації

Хто з нас не мріє дожити до глибокої старості? Та все ж для більшості людей довгий вік – це синонім хвороб, безпорадності, проблем з пам’яттю тощо. Але, глянувши на Ганну Карпюк, мешканку села Хмелівка, починаєш розуміти: гарна старість – це реально. Енергійність, рухливість, моложаве свіже обличчя, мудрий світлий погляд, чудова пам’ять – і не скажеш, що Ганні Сергіївні вже ось-ось 91 рік. А за плечима – нелегке життя, сповнене гірких утрат, невтамованого душевного болю, важкої фізичної праці.
Народилася Ганна Писарук в селі Ізов 5 травня 1925 року. В 1940 році, коли Польща опинилася під владою німецьких фашистів, жителів прикордонного Ізова примусово виселили з рідного села. Родина Писаруків опинилася в Уланівці. Це село, від якого нині залишилася тільки згадка, лежало між Хмелевом та Нехворощею. Згодом сім’я побудувалася у Хмелівці. Тут Ганна зустріла свою долю – Володимира Карпюка. Він на той час уже був удівцем, сам виховував сина Євгена. І молода дівчина наважилася замінити матір осиротілій дитині. Та, мабуть, Бог по-своєму оцінив самовідданість Ганни Сергіївни, бо доручив їй ще одну спраглу дитячу душу.
У Ганни Сергіївни не було рідних братів та сестер. Ось чому найтепліші родинні стосунки склалися з двоюрідною сестрою Марією. Та доля так розпорядилася, що Марія опинилася у засланні. Вона дуже вболівала за єдину донечку Людмилу, яка могла потрапити до дитячого будинку, а потім – в іншу сім’ю. І тоді матері відшукати свою дитину стало б майже неможливо. Ось чому Марія звернулася до двоюрідної сестри з проханням забрати Людмилу у свою сім’ю. Ганна погодилася. До 14 років дбала вона про Людмилу, аж поки не повернулася мати. А ще виховувала Євгена і двох своїх синочків – Ореста та Василька.
А життя було нелегким. Для того щоб прогодувати дітей, спорядити їх до школи, доводилося важко працювати. З болем пригадує Ганна Сергіївна ті часи. Багатьох чоловіків навіки забрала війна. Інші повернулися з ранами. Жінки брали на себе всю роботу, ходили за плугом, косили, жали, молотили, управляли кіньми. Ганна Карпюк сама доглядала коней, яких дуже любила. Довелося їй і на фермі працювати, і ниви обробляти. Не раз жінки ходили пішки аж під Тумин, щоб назбирати на зиму грибів та ягід.
Нині минуле оживає на пожовтілих від часу світлинах. Передчасно пішов із життя Володимир Карпюк. Рано згасла зоря і його сина Євгена. Старший син Орест закінчив Шацький лісний технікум, працював у лісництві у Ківерцях, де і нині проживає. Другий син – Василь – мешкає у Нововолинську, працює водієм. Сини часто навідують матусю, навели ідеальний порядок на подвір’ї, зробили в хаті сучасний ремонт. У Ганни Сергіївни двоє онуків і дві внучки, є правнуки та праправнуки. Особлива гордість бабусі – онук Василь, якого вона пестливо називає «мій полковничок». Василь Карпюк – полковник української армії, нині несе службу в зоні АТО.
Хоч оселя Ганни Сергіївни має європейський стиль, але відчувається тут улюблений нами патріархально-національний світ українського житла. На стінах вишиті рушники, на подушках – живописні наволочки, в буфеті – вишиті серветки. На цілу стіну дивовижний гобелен із зображенням Спасителя. Все це зроблено майстерними руками Ганни Сергіївни.
-Ви скажіть, чому це так? – дивується жінка. – Раніше роботою була зайнята, поверталася втомлена, а ще вдома господарка була, діти догляду потребували, а був час і бажання займатися рукоділлям. А нині часу доволі, а вже немає того натхнення, підводять і зір, і руки.
Релігія в житті Ганни Сергіївни завжди займала значне місце. Не зважаючи на зайнятість, постійно співала у церковному хорі, кожної неділі поспішала до храму в сусідньому Сельці. Справжнім святом стало для жінки відкриття церкви у Хмелівці. На одній із світлин зображено, як того світлого дня Ганна Карпюк хлібом і сіллю вітала гостей, які прибули розділити духовну радість хмелівчан. Вона і нині, коли дозволяє погода і самопочуття, потихеньку йде до храму.
Привертають увагу й оригінальні картини у вітальні. Неозброєним оком видно, що це не класичні шедеври, а робота майстрів-любителів, але приваблюють втілені на полотні народні сюжети: зображення Почаївської лаври, красуні біля ставу, закохані герої українського фольклору Гриць та Маруся, мальовничі українські пейзажі.
-Коли у нас клуб ремонтували, - розповідає господиня, - то художники розписи робили. Я їм сказала, що дуже люблю картини, ось вони мені й намалювали на згадку. Всім, хто у мене буває, дуже подобаються. Не в кожній хаті такі побачиш.
У Хмелівці люблять і шанують Ганну Сергіївну, називають її бабусею Нюсею. Жінка є учасником війни, нагороджена орденом «Знак Пошани». Вона щиро дякує соціальному працівнику Валентині Гричко, яка опікується нею. Ганна Сергіївна завжди щиро радіє, коли до неї заходять люди. Її непоказна гостинність зігріває душу. Відчувається, що для цієї жінки її літа справді радість. Вона ще вирощує чудові квіти, власноруч пече хліб, запашні пироги і торти. А головне – палко любить людей. За доброту і любов до людей Бог і дарував цій жінці довголіття.
Антоніна Булавіна, с.Хмелівка, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі