Дівчисько з лукавими синіми очима, милою посмішкою і неймовірною світлою косою…
Можливо, в багатьох саме таке враження складається про лейтенанта Анастасію Рижанову при першій зустрічі. Тим часом «дівчисько», офіцер-психолог одного з артилерійських підрозділів князівської бригади, завоювала абсолютну довіру й симпатію в колективі, вміє розрадити не лише посмішкою, а й слушною, «не дівчачою» порадою. Анастасії завдяки притаманній їй кипучій енергії до снаги вивести на рубежі батарею, провести мотиваційні заняття з особовим складом, спекти на Великдень паски для всього підрозділу в районі проведення ООС.
- До того, як стати до лав 14-ї ОМБр ім. князя Романа Великого, працювала практичним психологом в навчальному закладі, - розповідає Анастасія. – Чи уявляла себе військовослужбовцем? Та звісно. Свідомо поєднала вивчення практичної психології та соціальної педагогіки в Київському університеті ім. Бориса Грінченка з навчанням на кафедрі військової підготовки при Національному університеті оборони ім. Івана Черняховського. Тож коли прийшов час приймати рішення про те, йти служити чи продовжувати жити цивільним життям, не вагалася. Обрала берці та військовій однострій. Щоправда, коси, всупереч словам відомої пісні, не зрізала. Рідні моє рішення підтримали.
Підрозділ, в якому служу, став «рідним» практично відразу. При цьому «скидок» на вік і стать мені ніхто не робив. Тому доводити, що відповідаю займаній посаді, завойовувати симпатію і, що найголовніше для психолога, довіру в побратимів мала на ділі: власною фаховою підготовкою, поведінкою, вчинками. Робити це довелося вже в районі проведення ООС, куди поїхала відразу після того, як прийшла служити.
На запитання про те, що головне в роботі військового психолога, Анастасія впевнено каже: вміння знаходити порозуміння з людьми, індивідуальний підхід до кожного. І справа тут, стверджує лейтенант Рижанова, як у фаховій підготовці, так і в людяності, вмінні будувати стосунки, дружити.
- За час перебування в районі проведення ООС люди, які служать із тобою пліч-о-пліч, як правило, стають тобі сім’єю. З ними ти готова не просто до виконання будь-яких завдань, ти докладеш максимум зусиль, аби їх не підвести, підтримати, допомогти, порадувати, нехай навіть і дрібницями. Так на минулий Великдень, який уся бригада відзначала на Луганщині, мені вдалося спекти для своїх побратимів паски, які наші капелани урочисто освятили. Здавалося б, нічого особливого, але побратимам це запам’яталося, нагадало про їхні родини, про домашній затишок. Із таких моментів і закладається фундамент здорових стосунків у колективі. А свій колектив я надзвичайно ціную, - усміхається Анастасія. – І бажаю нам мудрості та витримки для протистояння щоденним життєвим, службовим і фронтовим викликам.
Пресслужба 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого
Коментарі