28 вересня після більш ніж року служби у 24-ій бригаді повернувся додому майданівець Пантілей Тихонюк.
Зустрічали Пантілея Пантелейовича на автостанції у Володимирі-Волинському його дружина Ольга, побратими з війни та Майдану, однопартійці з ВО «Свобода», друзі та небайдужі мешканці міста і району, які відгукнулися на заклик зустріти героя. Поки чекали на прибуття автобуса, згадували майданівські будні та важкі дні лютого 2014 року. Ольга Нечитайло розповіла, що Пантілей був у її десятці на Майдані: «Я пам’ятаю перший його дзвінок вже з війни: «Асю, - кричить у трубку, - я таки постригся, як ти хотіла. Тепер я – як козак з оселедцем». А я згадала, як нас вже побитими вивозив Сергій Коба з Києва, і оту голову було перемотано бинтами, крізь які просочувалася кров. Кров справжнього патріота та чоловіка».
Пантілею Тихонюку 18 лютого 2014 року у Маріїнському парку озвірілий «Беркут» розбив голову. Він деякий час був в одній з лікарень Києва, але оскільки існувала загроза опинитися не в лікарняному ліжку, а у в’язниці, його перевезли до Володимира-Волинського. Підлікувавши здоров’я, Пантілей Тихонюк не став осторонь російської агресії в Україну і вже з 22 серпня 2014 року приступив до служби у Збройних силах України.
Кореспонденту «Міста вечірнього» вдалося поспілкуватися з героєм після його повернення додому.
-Розкажіть, як проходила Ваша служба у 24-ій бригаді?
-Спочатку я пройшов двомісячне навчання у військовій частині, а після нього ми відбули на Луганщину. Служив у мінометній батареї, возив міни та інші боєприпаси нашим хлопцям у Кримське, на 31-й блокпост. Доводилося, коли обстрілювали, навіть ховатися під ящиками з мінами. Наступним місцем дислокації стала Донецька область. Там я вже сім місяців відлежав в окопах, ходив у розвідку. Головне на війні – не бути боягузом і вірити в Бога, родину та друзів. Я знав, що ви мене чекаєте, і це давало сили вижити. Я вам обіцяв, що повернуся? Я свого слова дотримав!
-Які умови життя солдатів на передовій?
-Я б сказав, що добрі, але за умови хорошої поведінки. Хочу зазначити, що третя хвиля мобілізації була найкращою і за якісним людським складом, і за волонтерською допомогою. Без неї, до речі, було б важко. Зараз армії майже ніхто не допомагає і солдатам важко. Я служив у такий період, що нас волонтери забезпечували не лише продовольством, але й усім необхідним.
-Спілкувалися з місцевим населенням, яке їхнє ставлення до української армії?
-Вони вважають нас «укропами» і донині вірять, що ми їмо собак, людей та дітей. Але продовольством з ними ділилися. Самі приходили і хліб просили. Вся справа у пропаганді, яка лине з російських телеканалів: вона виїла цим людям рештки здорового глузду.
-Який настрій у хлопців на передовій, чи є вже нарешті перемир’я?
-Останнім часом перемир’я нормальне, не беручи до уваги обстрілів з АГС. Але це не те, коли падають міни чи б’ють «Гради». Останній призов був дуже поганим. Ті, хто нас замінив, за словами нашого комбата, «аватари». Я не знаю, як з ними бути. Потрібна жорстка рука, щоб боротися з пияцтвом. П’ють від бездіяльності. Ми не наступаємо, а стоїмо на місці – і тому хлопці пиячать. Але як би там не було, я вірю в нашу українську перемогу!
З війни у нагрудній кишені Пантілей Тихонюк привіз затертий до кольору землі молитовник. Каже, молився часто і віра додавала сил. Бог береже тих, хто в нього вірить, і збереже нашу Україну.
Ярослава Вознюк, м.Володимир-Волинський
Коментарі