З історії міста. Католицькі поховання на Ладомирському цвинтарі

Серед цікавих і водночас малодосліджених історичних пам’яток у Володимирі-Волинському слід згадати міський Ладомирський цвинтар. Відомі краєзнавці Олександр Цинкаловський, Микола Теодорович пишуть, що в минулі століття у місті було чимало кладовищ, які розташовувалися поблизу церков. Там знаходили вічний спочинок парафіяни і церковний клір. Ще й нині біля римо-католицького костелу Іоакима та Анни у Володимирі-Волинському помітні сліди такого кладовища.
З 1795 року Володимир-Волинський увійшов до складу Російської імперії. Невдовзі влада наказує ліквідувати у місті поховання біля церков і створити центральне міське кладовище. Архівні документи засвідчують, що в 1844 році вже діяло нове кладовище у Володимирі.
Якщо проаналізувати склад населення з огляду на національність та віросповідання мешканців, то проживали в місті православні українці та росіяни, поляки-католики та євреї. Останні мали окреме кладовище.
Історія римо-католицької громади Володимира налічує багато віків. Перша згадка про католицький костел в місті датується 13 ст. Переважну більшість католицької громади становили поляки. Кількість польського населення на Волині суттєво зростає з середини 14 ст., коли цей край вперше увійшов до складу Речі Посполитої. Відтоді поляки постійно проживали у Володимирі і були значною міською громадою аж до кінця Другої світової війни.
З огляду на різне віросповідання, міський цвинтар був розділений на православну і католицьку частини, які розмежовувалися ровом. Було також дві брами - для православних і католиків. Серед міщан-поляків було чимало заможних людей, які будували вишукані склепи, гробівці для своїх родичів. Деякі з них збереглися донині і стали об’єктами нашого дослідження.
У 1939 році Володимир-Волинський увійшов до складу Радянського Союзу. Проте за неповних два передвоєнних роки, комуністична влада не встигла суттєво вплинути на свідомість і традиції володимирчан. Тому і в роки Другої світової війни міське кладовище було охайне і впорядковане, про це пам’ятають старожили.
«До 1944 року католицькі поховання, незважаючи на воєнне лихоліття та німецьку окупацію, були добре доглянуті. Після війни, починаючи з 1945 року, розпочався приплив на Волинь населення з різних регіонів СРСР. На жаль, траплялися серед приїжджих аморальні люди, котрі руйнували фамільні католицькі склепи з метою наживи. Місцеве населення свято берегло християнські традиції і ніколи не допускало таких безчинств. Багато могил було втрачено» (записано зі спогадів місцевого жителя Володимира Стемпковського, 1935 р.н.).
Про католицькі поховання на Ладомирському цвинтарі пише волинський краєзнавець Вальдемар П’ясецький: «Смисловим композиційним центром найстарішої частини католицького кладовища є цегляні руїни значної каплиці, поставленої в 1827 р. над гробом Констанції Клосовської її сином. Поряд ще одна капличка, невелика, в досить пристойному стані, хоч в середині розграбована. Це родова гробниця Бодзяків. Родинних поховань різного типу - в закритих гробницях чи під однією огорожею зі спільним загальним пам’ятником, як свідчить їх перепис - було кілька десятків. Часто такі пам’ятники були декоровані круглою скульптурою чи рельєфами. Круглі скульптури у вигляді ангела чи Богоматері мали і окремі поховання. Крім значної кількості скульптур, католицьке кладовище відзначалося використанням значної кількості епітафій (посмертних посвят) на могилах».
Кожне із збережених католицьких поховань вражає оригінальністю художніх рішень, і водночас цікавими життєвими історіями. Одним з яскравих прикладів є поховання Йоганни Ольшанської. На високому пам’ятнику встановлено хрест із розп’яттям. Ольшанська померла в 1855 р. Поруч похований її чоловік. Напис польською мовою, зроблений родичами, засвідчує наступне: «Цей пам’ятник зрошений сльозами сумуючої родини. Він споруджений для доброго брата, який, засумувавши за коханою дружиною, невдовзі і сам поспішив за нею. 9 серпня 1857 року».
Це поховання є одним з найдавніших на Ладомирському цвинтарі, йому майже 155 років. Пам’ятник цікавий з кількох аспектів: по-перше, це добре збережене поховання середини 19 ст., що засвідчує про давнину самого кладовища, по-друге, надгробок демонструє вишуканий мистецький смак, і вирізняється досконалістю виконання.
Ще одна романтична історія, якщо так можна висловитися, пов’язана з іменем Олександри Капітанової (в дівоцтві – Новицька). Померла вона 1 січня 1905року. На надгробку з чорного мармуру, де вже й фото не зберіглося, адже похованню 106 років, сумуючий чоловік зробив такий віршований напис (переклад з польської):
«Пережив з тобою благі хвилі,
Путівною зіркою була ти мені,
Спиш, дороге серце, в цій могилі,
Я чекаю закінчення своїх днів».
Також привертає увагу могила Романа Кєцького, який був поліціантом-постерунковим (тобто дільничним). Він народився в1893 р. у Домброві (Малопольща), а загинув 28 жовтня 1923р. у сутичці з бандитами в селі Древині під Порицьком. Про це сказано в епітафії польською мовою.
Варто згадати і про військові поховання польських жовнірів, котрі загинули під час радянсько-польської війни 1920 р. Серед фамільних поховань відомих людей міста - могили родини Сємашків (1916р.), доктора Станіслава Пйотрковського (1902р.), Яна Бжезнякєвіча, та інші.
«Пам’ятай про смерть», – казали стародавні римляни. А ще варто пам’ятати про поховання рідних і чужих (якщо їх вже нема кому впорядкувати). Для підтримки дружніх польсько-українських взаємин слід піклуватися про католицькі поховання в Україні та українські - в Польщі. На жаль, чимало старих надгробків сильно пошкоджені, каплиці та склепи напівзруйновані. Між тим, могили з католицької частини Ладомирського цвинтаря можуть стати об’єктом вшанування для польських туристів, адже історію можна вивчати не лише з підручників і пам’яток сакральної архітектури, але й з некрополів. Ці мовчазні, на перший погляд, місця можуть багато розповісти тим, хто хоче прислухатися.
Враховуючи те, що чимало зі збережених польських поховань становлять значну мистецьку цінність (деякі з них не поступаються шедеврам знаменитого Личаківського цвинтаря у Львові), старе Ладомирське кладовище необхідно взяти під охорону держави, і включити до складу історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир». Також варто включити кладовище до туристичних маршрутів, розробити путівники. Адже тут знайшли вічний спочинок видатні люди нашого міста і краю, воїни російської та радянської армії, учасники національно-визвольної боротьби, жертви політичних репресій. Це допоможе зберегти некрополь для нащадків і водночас сприятиме розвитку міжнародного туризму в нашому місті, дослідженню його древньої історії.
Богдан Янович

Розділ новин: 

Коментарі