Ксеня Лучко,м.Володимир-Волинський
Минуло кілька тижнів, як мобілізованих воїнів 51-ї бригади після п’ятимісячного перебування у найгарячіших точках зони АТО повернули нарешті додому. Та рідних надзвичайно обурює те, що попри всі обіцянки генералів, їхніх синів, чоловіків та братів, які чесно виконували свій обов’язок, не підлікувавши і не надавши обіцяної 20-денної відпустки, знову відправляють на війну. Причому не просто відправляють, а, згідно з наказом екс-міністра оборони генерал-лейтенанта Михайла Коваля, який нині командує ОК «Північ», прикомандировують до інших військових частин (до 24-ї і 128-ї бригад, які дислокуються у Яворові та Мукачевому). Більше того, мобілізованих ненавчених людей, які, наприклад, воювали в зенітно-артилерійських підрозділах або були в піхоті, без перепідготовки «перекваліфіковують» на… саперів. І це тоді, коли більшість із них, пройшовши за ці місяці всі круги пекла, дуже потребують як медичної, так і психологічної допомоги. А тих, хто залишився у Володимирі-Волинському, діймають перевірками різні ревізори та військова прокуратура, вимагаючи писати рапорти і пояснення про втрачену й отриману від рідних та волонтерів військову амуніцію і зброю. «Сьогодні військова прокуратура задля повної перевірки збирає вичерпні дані від усіх більших та менших благодійників, які купували для 51-ї ОМБр амуніцію, бронежилети, запчастини, рації... Зібрані «аргументи» стають прокляттям для тих, хто свого часу це добро отримав», - пише на своїй сторінці у Фейсбуці волонтер Роман Мартинюк.
Невже і справді країні потрібні лише мертві герої?
-Справа не в тому, що нас знову посилають воювати, не давши можливості ні підлікуватися, ні хоча б два тижні побути вдома з рідними. Обурює те, що однополчан, які п’ять місяців стояли пліч-о-пліч під вогнем «Градів» і «Ураганів», ділили на всіх шматок хліба і могли покластися один на одного, як на самих себе, тепер розкидають по інших військових частинах, посилають у підрозділи, служба в яких потребує тривалої підготовки. Ну який, скажіть, із зенітника чи піхотинця може бути сапер? Невже і справді країні потрібні лише мертві герої? Якщо вже нам судилося повернутися на війну, хочемо служити у своїх підрозділах і з командирами, з якими, як кажуть, пройшли вогонь, воду і мідні труби, - намагалися достукатися до здорового глузду прокурора воїни, коли той під час чергової акції протесту рідних солдатів біля КПП військової частини почав лякати їх військовим трибуналом за невиконання наказу.
-Особисто я радив нашим героям писати рапорти на ім’я командування і наполягати на тому, щоб їм таки надали обіцяну відпустку або хоча б відправили на лікування і реабілітацію в госпіталь. У випадку відмови – подавати до суду, - пояснює відомий на Волині волонтер і правозахисник воїнів 51-ї ОМБр екс-журналіст газети «Нова Волинь» Василь Нагорний. – Рапорти офіцери взагалі відмовляються приймати. І що це за умова така: поки не напишеш пояснення, не отримаєш направлення в госпіталь. Невже вимоги статті 63 Конституції для генералів та прокурорів – порожнє місце?.. Бракує нецензурних слів, аби передати все те, що бійці щодня розповідають. Можу лише сказати, що за людей їх ніхто не вважав і не вважає. Юнаків і чоловіків вирвали з цивільного життя, кинули у м’ясорубку війни, а тепер, замість підтримки та поваги з боку держави, вони отримали невизначеність і зневагу…Тому я завжди готовий надати юридичну допомогу всім, хто до мене звернеться.
«Я не проти служити, але хто доглядатиме мою сім’ю?»
Порушуються також прийняті у кінці липня Верховною Радою і підписані гарантом Конституції зміни до Закону «Про мобілізацію» від 20 травня 2014 року №1275-VІІ, згідно з якими «...не підлягають мобілізації військові, на утриманні яких перебуває троє і більше дітей до 16-ти років або вони зайняті доглядом за хворою близькою людиною…»
Жителя села Щедрогір Ратнівського району Павла Середюка нещодавно «за невиконання наказу командування» (ч.1 ст.402 ККУ) Володимир-Волинський міський суд засудив до шести місяців службового обмеження та стягнення на користь держави 10% від заробітку військового на такий самий термін.
Павло потрапив на військову службу під час другої хвилі мобілізації. За його словами, після опівночі йому зателефонувала голова сільради і сказала з’явитися вранці до військкомату.
-Звідти мене відразу ж направили до військової частини. Вдома залишилися дві маленькі доньки (старшій Насті зараз п’ять років, меншій Ані – скоро чотири), двоє стареньких батьків-інвалідів та вагітна дружина Олена, яка, дізнавшись, що мене після 45 днів перебування на полігоні відправляють на схід, втратила дитину, - розповідає Павло. – Коли мені повідомили, що дружина в лікарні, я звернувся до т.в.о. командира бригади майора Андрія Якімкова з проханням надати мені відпустку, але він наказав передислоковуватися на полігон Широкий лан на Миколаївщині.. Я відмовився виконувати цей наказ, адже вдома лишилися без нагляду маленькі діти та безпомічні батьки. Кілька років тому через закупорку вен батькові відрізали ногу, тепер же гангрена вразила йому ще й другу. І я не впевнений, що батько у такому стані довго протягне. Мама хворіє вже давно. Вона майже не встає з ліжка, і ми оформляємо першу групу інвалідності. В Олени після викидня лікарі виявили кісту, їй потрібна операція. Тож як мені у такій ситуації було залишити сім’ю? Я зовсім не проти служити Україні, але за умови, що буде соціальний працівник, який опікуватиметься моїми рідними, - закінчує свою гірку розповідь мій співрозмовник.
-Коли Павло з’явився у військкомат, то навіть не пройшов медогляд. За військовою спеціальністю він – водій-механік, але в частині його чомусь зробили водієм-санітаром, хоча для цього потрібно мати відповідні медичні навички, - зауважує захисник воїна Василь Нагорний. – Довідку про опіку над матір’ю він отримав ще задовго до того, як почалася війна на Донбасі. Згодом, коли були зібрані документи про опікунство над обома батьками, Павла включили до списків військових, яких мали звільнити з лав ЗСУ. Та в силу вступила нова норма закону: військовозобов’язаних звільняють від служби лише за умови, що вони доглядають хворих дітей або дружину. Батьків із цього списку виключили. А те, що на момент мобілізації цих змін не було, нікого не цікавить. Тож 18 червня на плацу Павло Середюк почув своє прізвище серед тих, хто мав їхати на полігон Широкий лан. Тоді й вчинився бунт: 10 військовослужбовців, яким напередодні обіцяли звільнення, відмовилися їхати на Миколаївщину. Словом, ситуація, в яку потрапив цей молодий чоловік, взагалі не вкладається в жодні рамки. І це розуміє заступник командира бригади підполковник Іванущенко, який сказав мені, що йому не потрібен солдат, який під час бою постійно думатиме, як там його рідні. Правда, коли відбувався суд над Павлом, підполковник Іванущенко, який при свідках обіцяв йому звільнення, перебував у зоні АТО.
P.S. На даний момент Павло Середюк проходить службу у Володимирі, але не виключено, що вже найближчим часом його переведуть у Мукачеве. Це пообіцяв йому прокурор Олег Балакунець.
Коментарі