Якщо двоє кохають по-справжньому, ні вік, ні час – ніщо над ними не владне

Кажуть, щасливі шлюби звершуються на небесах. Десь там, у височині, зустрічаються душі двох молодих людей, симпатизують одна одній, а потім зливаються в одне ціле, щоб разом іти по життю, долаючи на своєму шляху будь-які перешкоди і радіючи навіть найменшій перемозі.
Вікторія Бондзюх і Валерій Кліцук від народження мешкали в одному селі за якихось дві сотні метрів одне від одного. Правда, коли дівчина народилася, хлопець уже закінчував третій клас. А коли у школу пішла Віта, юнак уже був випускником, потім став учнем Володимир-Волинського сільгосптехнікуму, де обрав спеціальність механізатора, служив в армії. У кожного з них були свої інтереси, уподобання і коло друзів. На маленьке тендітне дівчатко, яке інколи потрапляло йому на очі, Валера взагалі не звертав уваги. Та одного дня все змінилося. Того вечора юнак зайшов у справі до старшого брата дівчини Сергія. Вікторія – вже восьмикласниця, сиділа за столом і намагалася розв’язати задачу з алгебри. Та як вона не старалася, нічого не виходило. Дівчина нервувала і сердилася.
-Ну, що, мала, не виходить задача? Давай допоможу, - усміхаючись, Валерій вмостився на стілець навпроти і взяв у руки підручник.
-А ти так добре знаєш математику? - перепитала Віта.
-Зараз подивимося, - відірвавши погляд від книжки, юнак підняв очі… і несподівано для себе зніяковів.
З очей ніби враз спала пелена: перед ним сиділа вже не дитина, яку він знав мало не з пелюшок, а гарненька, майже доросла дівчина. Швидко впоравшись із задачею, хлопець попрощався і пішов додому.
Відтоді усе й почалося. Валерій став частим гостем у домі Бондзюхів. Він допомагав Вікторії з уроками, а потім вони йшли в кіно, на дискотеку або ж просто гуляли сільськими вулицями. Значно старший за дівчину хлопець був цікавим співрозмовником та умів розвеселити. Батьки Віти спочатку були проти такої дружби доньки-школярки з уже дорослим хлопцем після армії, але згодом змирилися. Тим більше, що Валерій пообіцяв зачекати, поки його обраниця закінчить школу і здобуде спеціальність. А що Віта саме та дівчина, з якою він ладен ділити всі радощі й невдачі до кінця своїх днів, хлопець уже не сумнівався. Не було сумнівів у тому, що Валера – це її пара, й у Віти.
А час не стояв на місці. Закінчивши з хорошими оцінками школу, дівчина стала студенткою третього курсу Нововолинського електромеханічного технікуму, освоюючи спеціальність «Бухгалтерський облік і аудит». Отримавши через три роки диплом, подала документи на заочне відділення місцевого факультету Київської академії міжнародної економіки та міжнародних відносин. Перед початком навчального року вирішили побратися. 17 липня 2007 року, давши клятву кохати одне одного, бути вірними у горі та в радості, вони стали подружжям. Цю ж клятву повторили й у сільському храмі перед Богом, посередником якого на землі був отець Петро Кубінський. Весілля гуляли спершу у Нововолинську, а наступного дня у Валерія вдома. Жити молодята вирішили разом з батьками чоловіка. Отримання Вітою диплома бакалавра молоде подружжя Кліцуків відсвяткувало разом із народженням донечки Насті. Через три роки у Насті з’явився братик Роман. А нинішнього літа Валерій і Вікторія вже відзначили своє трояндове весілля. За цей час чоловік будував для своєї родини новий дім, і Віта тепер у ньому повноправна господиня. Донька і син – уже школярі, радують батьків успіхами у навчанні.
-Чи не було такого, що в одну з не зовсім приємних хвилин ми спересердя виказували одне одному, що жалкуємо про свій вибір? Ні, такого між нами ніколи не було, - відповідають в один голос.
-Звичайно, як і в кожній родині, у нас теж виникають іноді дрібні сварки й непорозуміння, але все це – ніщо у порівнянні з тим, що ми разом і кохаємо одне одного, - посміхається Вікторія. – В найважчі хвилини мого життя, коли помер тато, а потім трагічно загинув брат, Валера завжди був поруч, допомагав, підтримував і розраджував. Він – прекрасний батько для дітей, ніжний і турботливий чоловік, а ще та надійна стіна, за якою ми почуваємося захищеними від життєвих незгод. За десять років спільного життя ми навчилися поважати думки одне одного. Де треба - промовчати, у чомусь поступитися, навчилися довіряти одне одному, прощати, шукати компроміси у суперечках і закривати очі на недоліки, адже ідеальних людей немає.
-Дуже часто конфлікти в сім’ї виникають ще й через те, що хтось із подружжя намагається переробити іншого на свій лад, тобто нав’язати йому свої думки, погляди, смаки, прагнення, ставлячи за приклад інших чоловіків чи жінок. А цього, якщо хочете зберегти у сім’ї мир і спокій та уникнути сварок, робити аж ніяк не слід, адже зазвичай одружуються вже дві сформовані особистості зі своїми звичками, захопленнями, прагненнями і заняттями. Тому ніколи не треба змінювати себе і вимагати цього від іншого, бо ні до чого доброго це не приведе. Я давно зробив для себе висновок: у жодній сварці немає ні правих, ні винуватих. Кожен правий і винуватий по-своєму, - висловлює свою точку зору на сімейні стосунки Валерій.
-Я ще хочу додати, що дуже важливо навчитися чути одне одного, вміти визнати свої помилки, не боятися сказати про це вголос і попросити вибачення, - доповнює чоловіка Вікторія. – Тільки тоді в родині буде мир, злагода і гармонія. Варто також більше часу проводити разом, допомагати одне одному в побуті, ділитися власними проблемами і перемогами, разом відпочивати, подорожувати, мріяти і будувати плани на майбутнє. У кожній сім’ї повинна бути спільна мрія. Наприклад, ми ще ніколи не були разом у Карпатах, тому дуже хочемо поїхати туди всією сім’єю.
Валентина Савчук, с. Бортнів, Іваничівський район

Розділ новин: 

Коментарі