«Які б природні задатки не були закладені у спортсмені, успіх залежить від його волі, наполегливості і бажання перемогти»

Вважає тренер юного Сергія Ромашевського, який у свої 11 років здобув титул чемпіона світу і став володарем кубка переможця.
П’ятого червня в угорському місті Сентеш відбувся другий об’єднаний чемпіонат світу з кіокушин-карате серед дітей, кадетів, юніорів та дорослих за участю 600 спортсменів із 22-х країн. Збірну України представляли близько 40 каратистів із Західного бранчу, Дніпра та Полтави. І вперше у турнірі такого рівня у складі збірної взяли участь четверо юних вихованців клубу кіокушин-кан-карате «Ірбіс НВ» з міста гірників Дмитро Мельничук (бронзовий призер минулорічного Кубка світу в Румунії), Сергій Ромашевський, Данило Бутинець та Євген Горбач. За словами тренера і наставника хлопців Віталія Несторовича, конкуренція як в розділі ката, так і в розділі куміте була надзвичайно висока: в деяких вагових категоріях кількість претендентів на титул становила від 20 до 40 спортсменів. Та це не завадило 11-річному Сергієві Ромашевському у нелегких поєдинках покласти на лопатки важчих на 5-10кілограмів суперників і отримати титул чемпіона світу та кубок переможця.
Японським бойовим мистецтвом Сергій почав займатися з п’яти років, маючи перед собою хороший приклад свого двоюрідного дідуся Олексія Панасюка, який виховав і його нинішнього наставника – володаря чорного пояса Віталія Несторовича, а також залучив до цього виду спорту маму хлопця Наталію. Вона у свою чергу привела до тренера Андрія Фафлея сина. Смак своєї першої перемоги хлопець відчув у рідному місті під час змагань на першість області. Йому тоді виповнилося 9 років. Потім були перемоги і поразки у змаганнях в інших містах Волині та Львівщини.
З юним чемпіоном, його тренером, батьком та друзями по команді ми зустрілися в залі, який клуб « Ірбіс» орендує у фітнес-центрі» Донбас».
-Займатися спортом наш син почав не заради перемог, - розповідає батько юного чемпіона Віктор Ромашевський, який багато років грає у гандбол. - У нього з дитинства були і є зараз проблеми із зором. І ми з дружиною не дуже охоче пускали Сергія на змагання, але цього року під час поїздки в останні дні січня на 11-ту зимову школу «чорних поясів» із кіокушин-карате в Києві синові довелося здавати дуже важкий екзамен, після якого він повірив у свої сили і став більше тренуватися. Ці тренування тривали, бувало, по п’ять із половиною годин після дванадцяти проведених поспіль боїв. Хлопець відчув у собі впевненість і почав частіше їздити на змазання. Спочатку це була першість України у Мукачевому на Закарпатті, потім – Всеукраїнський турнір за участю спортсменів із багатьох великих міст у Бродах. Там його помітив тренер збірної України і запропонував взяти участь у чемпіонаті світу. Цього разу я сказав синові, щоб він сам вирішував, їхати йому в Угорщину чи ні. Сергій вирішив їхати і почав тренуватися по два рази на день. Ми виїжджали на Буг, де він бігав по 18-20 кілометрів, потім – вправи, їзда на велосипеді і знову тренування. Так було щодня останні півтора місяці перед чемпіонатом, - розповідає Віктор Іванович. – Що стосується самого турніру, то він проходив на дуже високому рівні. Такі тренувальні зали і таке обладнання нам і не снилося. Правда, у багатьох випадках давався взнаки мовний бар’єр (угорська мова для нас незрозуміла, а єдиний перекладач української команди не завжди міг приділити увагу всім представникам досить чисельної делегації), тому інколи виникали певні труднощі у спілкуванні. Крім того, був досить важкий переїзд до Угорщини, дошкуляла неймовірна спека (температура сягала +35 у тіні). Ми п’ять годин простояли на митниці й до Сентеша приїхали вже вночі, після чого хлопці пройшли обов’язковий медогляд та зважування.
Перший поєдинок Сергій Ромашевський провів із німцем, другий – із каратистом з Румунії. У своїй категорії він був найлегшим, поступаючись обом досвідченим суперникам у вазі на 5-10 кілограмів. Але завдяки тренерам, які зуміли знайти потрібні слова, хлопець здобув дві перемоги (одна – дострокова). Третій бій він мав провести з австрійцем, але той з незрозумілих причин відмовився виходити на татамі, а це означало, що володарем Кубка світу – 2016 серед кадетів (діти 11-12 років, вагою 55кг) став юний нововолинець. До речі, спорт і кіокушин-карате – не єдине захоплення Сергія.
-Звичайно, карате я займаюся вже 6 років. І коли закінчу школу та вступлю до вишу, то продовжуватиму тренування в тому місті, де навчатимуся, але майбутню професію, мабуть, пов’яжу з комп’ютером та програмуванням, хоча, якщо чесно, остаточно ще не визначився, - розповідає про свої плани, юний переможець, який у свої 11 років уже має категорію 5-е кю. - Хотілося б також отримати ще вищу категорію і виграти чемпіонат Європи, який відбудеться у вересні в Сербії, але вже серед юніорів.
-Що нам найбільше запам’яталося в цій поїздці? Найперше – сам турнір, його масштабність, а також неймовірно дружні стосунки між учасниками змагань, привітні та життєрадісні угорці, саме місто Сентеш, яке за величиною майже таке, як наш Нововолинськ, але основним видом транспорту там є велосипед. Я дуже задоволений результатами своїх вихованців, - доповнює розповіді свого учня і його батька тренер Віталій Несторович. – Не зважаючи на те, що жеребкування визначило їм у суперники дуже досвідчених спортсменів, команда виступила добре і в розділі куміте, і в розділі ката, склавши достойну конкуренцію каратистам з інших країн. У багатьох випадках, коли наші хлопці навіть і зазнавали поразки, судді не завжди могли визначити переможця і змушені були призначати додаткові раунди. А взагалі українська збірна привезла додому з Угорщини багато нагород.
-Наскільки Сергій перспективний у майбутньому? Настільки, наскільки він сам цього захоче і буде працювати. Які б природні задатки не були закладені у спортсмена, успіх залежить від його волі, наполегливості і бажання перемогти. Найголовніше тут – сила духу, не давати собі слабинки й крокувати до поставленої мети. Мені дуже імпонує те, що Сергій багато і наполегливо працював на собою, виконував дуже багато вправ і хотів їх виконувати. Пригадую, якось під час тренування він з одного удару, так би мовити, «вирубив» бувалого тридцятирічного бійця. І ось маємо результат. До слова, свій кубок Сергій передав на збереження у наш клуб.
Валентина Савчук, м. Нововолинськ

Розділ новин: 

Коментарі