24 лютого Російська Федерація напала на мирну Україну. Жителі Володимира і Володимирщини теж беруть активну участь у боротьбі за звільнення України від окупантів.
А як боролися мешканці Володимира з ворогами впродовж минулих століть? Що про це говорять історичні джерела?
…1241 рік, уже далеке від нас 13 століття. У той час монголо-татарський хан Батий, захопивши Київ, прийшов на Волинь. Літописці згадували, що Успенський собор, центральний храм міста, став фортецею, де знаходили порятунок жінки і діти, а чоловіки мужньо, до останньої краплі крові захищали місто Володимир над річкою Лугою. Велика кількість людей зачинилася під куполом Успенського собору. На жаль, жорстокі татари знайшли їх і там. Тому літописець зазначив, що «після нашестя татар храм був заповнений тілами». Та місто Володимир постало, мов незнищенний птах Фенікс, із попелу. Не маючи сил іти на Польщу, татари повернулися, зупинилися на Волзі й заснували там державу – Золоту Орду. Таким чином князь Данило Галицький (дитинство якого минуло частково у Володимирі) і його побратими (без допомоги Європи!) затримали татарську орду і врятували Західну Європу від страшного лиха.
Правда, у 1259 році до Володимира з великим військом прийшов хан Бурундай. Він застав усіх зненацька, адже князь Василько справляв весілля своїй дочці Ользі. Василько, на вимогу Бурундая, був змушений розібрати міські укріплення, місто постраждало, але з часом знову відбудувалося. «Краще на своїй землі кістьми лягти, ніж на чужій славним бути!» - таке патріотичне гасло було поширене серед володимирчан у 13 ст.
Після занепаду Волинсько-Галицького князівства боротьба за володіння Володимиром триває між поляками і литовцями. У 1366 році польський король Казимир Великий заволодіває нашим містом і розпочинає будувати за валами кам’яний замок. Він уклав у цю будівлю 3000 срібних гривень. Проте король помер, і у 1370 році до Володимира приходить литовський князь Любарт, руйнує замок. Литовці прихильно ставилися до місцевого населення, зокрема Любарт прийняв православну віру, староукраїнську мову, наші закони і оженився на доньці луцького князя – Буші.
Наприкінці 1576 року на Волинь прийшов кримський хан Магомет Гірей. До Володимира, як писав історик Олександр Цинкаловський, наближався загін із 4-х тисяч татар на чолі з Мамай-мурзою. Староста міста шляхтич Василь Загоровський відправив до замку за валами багатьох володимирчан, з-поміж них і свою дружину з дітьми. Загоровський очолив оборону міста. Воїни мужньо боролися, але староста потрапив у полон до татар. Він сприяв російському князю Андрію Курбському, який втік із Москви від царя Івана Грозного. Курбський володів Ковелем і 28 маєтками на Волині. Коли ж Загоровський попросив у нього про допомогу, не отримав її… Василь Загоровський склав заповіт, у якому наказав своїй дружині опікуватися школами і церквами у Володимирі, піклуватися про освіту для дітей, щоб вони вчилися рідною українською мовою.
У 1648 році через Володимир проходило військо Богдана Хмельницького. Після занепаду Польщі наприкінці 18 ст. Володимир переходить до Росії.
На початку Першої світової війни, а саме у 1915 році, під тиском російської армії місцеве населення було евакуйоване до Росії, а місто Володимир, як і вся Волинь, було спалене відступаючими військами. Царизм використовував тактику спаленої землі, щоб противнику (австрійцям) нічого не дісталося. Історик Олександр Цинкаловський писав, що в той час Володимир мав дуже сумний вигляд – руїни і згарища…
Та тільки війна закінчилася, до Володимира у березні 1918 року прибули колишні полонені з австрійських таборів – старшини-українці. Вони стали основою для створення Української сірожупанної дивізії. Формування її відбувалося у приміщенні нинішнього військкомату, і керував цим процесом сотник українських січових стрільців Іван Косак. Від сірожупанників місцеві діти і молодь навчилися співати гімн «Ще не вмерла Україна». Згодом ця дивізія відбула до Києва і стала армією для Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Пізніше сірожупанники перейшли до складу Директорії і боролися проти більшовиків поблизу Житомира.
Мужньо боролися володимирчани і проти нацистських окупантів у період Другої світової війни. Зокрема, у 1941 році діяла група підпільників з учнів та вчителів міської школи №1. У 1941-1944 роках у Володимирі функціонував концтабір «Норд-офлаг-365», через який пройшло 56 тисяч військовополонених. Зі спогадів старожилів відомо, що багато місцевих жителів, навіть діти, носили їсти цим стражденним в’язням, ризикуючи своїм життям. Це теж вияв боротьби.
Тож, як бачимо, жителі міста Володимира з давніх часів уміли боротися за незалежність рідного краю.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею
Коментарі