У нашому житті трапляється дедалі більше випадків, коли розпадається сім’я і дитина залишається жити з одним із батьків – найчастіше з матір’ю. Непоодинокі також і випадки відмов батька від визнання батьківства. Стало нині модним серед одиноких жінок «народжувати дитя для себе». У цих ситуаціях дорослі навіть не уявляють, яке тавро вони ставлять на все життя своєї дитини, на які страждання її прирікають. Жодні соціальні пільги не в змозі компенсувати наслідки цього лиха. Психологам доводиться приділяти багато уваги таким дітям, аби хоч трішки залікувати душевний біль травмованої дитячої душі. Емоційна нестабільність, розлади пам’яті та концентрації уваги, замкнутість – лише маленька частинка психологічного дискомфорту, який відчуває дитина від усвідомлення того, що вона не така, як усі. Психологи доводять, що діти краще розвиваються і адаптуються до життя, якщо знають, що батько, хоч і не живе з ними, але десь є. Кожній людині важливо знати своє коріння, з якого вона роду-племені. І діти тут не виняток. Дитя, народжене без батька, ніби наполовину зрубане і частково позбавлене земних соків деревце, що не може вирости міцним і здоровим. Інші діти це відчувають і насміхаються над ним, обзивають байстрям, роблячи дитячі душевні рани ще глибшими. І якщо ще в зовсім юному віці діти менше звертають уваги на такі речі, то пізніше у них виробляється своя захисна реакція на такого роду образи: одні агресією та кулаками відвойовують своє право бути такими, як всі, інші – асоціальною поведінкою, брехнею та вигадуванням, а треті за будь-яку ціну намагаються довести своїм кривдникам та всьому світові, що вони – найкращі та найдостойніші.
Колись народити дитину без батька було взагалі недопустимим явищем. Ні матір, ні дитину суспільство не визнавало, їхні долі здебільшого були трагічними. Варто згадати деякі факти з біографії Т.Г.Шевченка та його твір «Катерина». Зараз усе простіше на рівні держави, але з точки зору психології практично мало що змінилося. Наведу декілька прикладів з життя. На одній з консультацій жінка звернулась до мене із запитанням, чому їй так не щастить у стосунках з чоловіками. Вона, мовляв, і розумна, і красива, а вони всього цього ніби й не зауважують. Як з’ясувалося під час подальшої розмови, однією з причин такої ситуації в житті цієї молодої особи був той факт, що вона зовсім не знає свого батька. Мати, ще будучи вагітною, відмовилася виходити заміж за того, з ким у неї склались випадкові стосунки, проте дитину залишила. Дівчина розповідала про те, як їй завжди було важко серед однолітків, а також про те, що стосунки з хлопцями у неї зовсім не складалися ще з підліткового віку. Прислухавшись до поради знайти свого батька (якщо є така можливість) і якомога більше дізнатися про нього, познайомитися та налагодити дружні стосунки, дівчина розпочала пошуки. Подумки вона щодня не забувала дякувати батькові за дар життя. Бачачи це прагнення дочки, мати невдовзі вперше за багато років порушила обітницю мовчання й відверто розповіла їй про своє далеке минуле. Крок за кроком молодій жінці почала відкриватися таємниця, яка так довго від неї приховувалася. Виявилося, що батько живе неподалік. Вона дізналася його номер телефону і зателефонувала. Спочатку їхні стосунки були досить напружені: чоловік відчував по відношенню до знайденої доньки острах і недовіру, його не покидала думка, що їй потрібні гроші. Та коли напруга спала, стосунки налагодились, вони потоваришували. Після цього у Світлани з’явився молодий чоловік, і вона зараз дуже щаслива.
Ще один приклад сім’ї, в якій мати в період кризи сімейних стосунків, з метою отримати більшу матеріальну компенсацію, статус «Мати-героїня» та пільги від держави, народила п’яту дитину не від батька своїх старших дітей, а від іншого (про це вона відкрито казала сама). Подружжя було на межі розлучення, але заради дітей залишилися разом. І «плід материнського гріха» – малий Давид усіма можливими способами намагався привернути увагу «батька» і бути для нього найкращим сином. Щодня малому доводилося проживати ситуацію «рідний – не рідний», бачити, як батько приділяє увагу своїм рідним дітям, турбується про їхнє здоров’я, розвиток, купує щось смачне та корисне, а його – відганяє. Така поведінка дорослого чоловіка травмувала не лише Давида, а й усіх дітей. Старші просили прийняти меншого, як свого, адже це, мовляв, їхній братик, але батько залишався невблаганним.
Виходячи з подібних ситуацій, хочеться звернутися до дорослих, аби вони усвідомили свою відповідальність за життя і душевне здоров’я усіх дітей. Тим більше, що усиновити дитину – одне з найбільших духовних благ.
У психологічних практиках є метод родових розстановок, де його засновник Берт Хелінгер доводить, що стосунки з батьком, а також його благословення на щасливе життя, відіграють велику роль у житті дитини, особливо в питаннях створення сім’ї, продовження роду та матеріального благополуччя. Звичайно, що стосунки з матір’ю не менш важливі, але це не тема сьогоднішньої нашої розмови. Рекомендую всім фільм «Август Раш», який розрахований на перегляд усією родиною і розповідає про долю хлопчика, що виріс у дитячому будинку і зовсім не знав ні матері, ні батька. Та віра в те, що його люблять, і надзвичайно велике бажання знайти батьків здійснили диво. Цей фільм допоможе і дітям з благополучних сімей бути добрішими до таких, як Август, Давид, Оксана і цінувати родинне тепло. А тим, у кого немає рідних, – отримати надію і віру в те, що силою любові та віри можна здійснити найзаповітніші мрії свого життя. Будьте милосердні та любіть одне одного.
З любов’ю ваша Наталія Рахель
Коментарі