«Як кохання з першого погляду увірвалося в моє життя»

Нещодавно ми отримали лист від нашої читачки. Про себе дівчина написала небагато: звати її Лариса, навчається у Володимир-Волинському педагогічному коледжі, захоплюється музикою і малюванням. У майбутньому хоче стати дизайнером. Студентка вирішила розповісти на сторінках газети, як несподівано вона зустріла своє перше і справжнє кохання:
«Зимовий вечір, мете сніг, я повертаюся додому сама. Перехожі кудись поспішають, а я йду повільно. Люблю ходити пішки, міркувати про життя, коли ніхто не відволікає. Не подумайте, що мені хтось заважає вдома. Ні, вдома у нас спокійна обстановка: з мамою і татом у мене чудові довірливі стосунки. Просто під час ходьби думається краще. Ось і зараз думки неспішно пливуть. Усі подружки в когось закохані, Свєта і Наташа збираються заміж. А я?
Чомусь нікого я не люблю, але хочу закохатися так, щоб аж дух перехоплювало. Та якось виходить, що з усіма знайомими хлопцями у мене хороші дружні стосунки, і не більше.
Ось і мій під’їзд. Тільки взялася за ручку, як двері відчинилися. З під’їзду вискочив незнайомий хлопець. Від різкого поштовху дверей я відсахнулася до стіни. Він зі злістю озирнувся і швидко пішов геть. «Ну і нахаба», - вголос сказала самій собі. Була обурена, що він навіть не вибачився. Весь вечір я думала про незнайомця, чомусь шукаючи йому виправдання. Вночі він мені наснився, але посміхався, щось говорив і виглядав зовсім не злим.
Прокинувшись, я задумалася: цікаво, чому він прийшов до мене уві сні, адже я його бачила якусь мить. Дивно. Потім закрутилася і забула про нічне сновидіння.
Але ввечері, повертаючись додому, знову згадувала його. Чим же він зацікавив мене, що я постійно думаю про нього? Хоча бачила його недовго, але встигла помітити: високого зросту, фігура атлета, незважаючи на мороз, куртка нарозхрист, видно, загартований.
І тут я побачила його. Він стояв біля мого під’їзду. В руках тримав букет квітів. Моє серце кудись провалилося. Подумала, що вчора він посварився зі своєю дівчиною – ось і був злий, а сьогодні прийшов миритися.
Але, помітивши мене, він пішов назустріч. Ні, цього не може бути! Я озирнулася, намагаючись побачити дівчину, до якої він йде, але за мною темрява, нікого немає. Мене забив озноб, я зупинилася. Все б віддала, щоб це тривало вічно. Щоб ось так він йшов до мене. Так, до мене.
Він підійшов, усміхнувся. Яка у нього чудова усмішка! «Андрій», - представився і простягнув мені букет: «Це тобі». Я розгубилася, та відповіла: «Лариса. Але ж ти чекав не мене, зараз вийде твоя дівчина, і що ти їй скажеш?» Я ще говорила якусь нісенітницю. Він посміхнувся: «Пробач. Я вчора розлютився, посварився з приятелем і образив тебе. Ось вирішив загладити свою провину. Ніякої дівчини у мене немає. Давай завтра сходимо в кафе, познайомимося ближче», - запропонував він. Я погодилася, ми домовилися зустрітися наступного дня на цьому ж місці. Він відчинив мені двері в під’їзд, посміхнувся і, попрощавшись, пішов. А я зайшла в під’їзд, притулилася до дверей. Усе всередині співало: він призначив мені побачення!
Піднялася додому і весь вечір згадувала його усмішку, перебрала всі речі, думала, що одягнути завтра. На мамині питання відповідала невпопад. Лягла спати раніше, щоб завтра виглядати краще. Уві сні знову мені снився Андрій. Яке гарне ім’я, немов пісня! Рано прокинувшись, я заметушилася по квартирі. Джинси і светр, обрані вчора, забракувала. Що мені одягнути? Яку зробити зачіску?
День пролетів непомітно, підійшов час нашої зустрічі. Я виглянула у вікно, а він уже стоїть. Серце забилося сильніше. Швидко одягнувшись, я побігла вниз. Привітавшись, Андрій знову подарував мені квіти, і ми пішли. Він випромінював силу та впевненість. Поруч з ним було добре і спокійно. Ми говорили про дрібниці, але мені здавалося, що все це дуже важливо. У кафе сіли за найдальший столик. Було приємно і затишно. Андрій взяв мою руку у свої долоні. Які теплі сильні руки! Я на сьомому небі від щастя. Ми довго про щось говорили і раптом замовкли, відчувши, що розуміємо одне одного і без слів… Яке щастя, що ми зустрілися!
Вечір пролетів, як одна хвилина. Кафе закривалося, ми попрямували до мого дому. Як швидко ми прийшли! Мовчки постояли, притулившись одне до одного, але треба йти додому, мама буде хвилюватися, вже пізно. Прощаємося, та так не хочеться розлучатися!
Мама зустріла мене у коридорі і, глянувши у мої щасливі очі, все зрозуміла: «Яка ти в мене стала доросла, доню. Я і не помітила, як ти виросла. Ось уже й закохалася». Так, я закохалася! Закохалася з першого погляду».
Ось така романтична історія. Молоді люди бачаться щодня і вже не уявляють життя одне без одного.
Анна Коваль, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі