Відкривайте мене в моїх посмішках, сонцем цілованих,
Ніжних кутиках вуст, до яких не торкнулись роки.
Ще у книгах, у віршах, на згадку колись подарованих,
У бездонні очей і легкому тремтінні руки...
Ці рядки із вірша зі збірки «Зцілення любов’ю» волинської поетеси, лауреата багатьох міжнародних та вітчизняних літературних премій Світлани Костюк стали ніби її посмертним заповітом усім, хто знав цю світлу великої душі людину. Кинувши виклик долі, вона два роки мужньо боролася з важкою недугою, але у цьому двобої перемогла остання: в ніч на Різдво Світлани Степанівни не стало...
Напередодні свого дня народження їй пощастило здійснити найзаповітнішу мрію – побувати на Святій землі.
«Я з дитинства мріяла про добрі дива. Вірила в них. Інакше, напевно, ніколи нічого у мене не написалося б. Але цей сюрприз напередодні дня народження – мого і книги «Зцілення любов’ю» – був таки неочікуваним. Незважаючи на всі мої відмови, вірні друзі й щирі шанувальники поезії допомогли здійснитися ще одній моїй мрії – побувати в Єрусалимі, відвідати храм Гробу Господнього, Стіну плачу, Голгофу, камінь, який мироточить, відчути енергетику цих намолених місць. Провести два дні народження у храмі – то справді незабутньо. Усі лікарі були категорично проти, застерігали про серйозні ризики такого перельоту після дуже тяжкого циклу токсичної хіміотерапії, але ж люди вже все організували, про все подбали... І ми з чоловіком полетіли... Вже в літаку я зрозуміла, що цього разу варто було дослухатися до думки медиків», - написала згодом Світлана Степанівна на свій сторінці у Фейсбуці, виславши електронну версію нової книги багатьом друзям і шанувальникам поетичного слова. Вона ніби прощалася з цим світом, десь на рівні підсвідомості відчуваючи, що має поспішати…
Попрощатися із Світланою Костюк прийшло біля двох тисяч людей. Це були колишні й теперішні учні, колеги-вчителі зі шкіл Іваничівщини та Нововолинська, літератори з Луцька та Львова і просто мешканці міста і багатьох сіл, які захоплювалися її віршами. Люди тихо піднімалися у квартиру на п’ятому поверсі, клали в домовину квіти, молилися за спокій світлої душі померлої і виходили, поступаючись місцем іншим. Не було лише нікого з представників міської влади та міського управління освіти. Похорон відомої людини вони проігнорували.
Поховали поетесу, твори якої перекладалися англійською, польською, російською, італійською та іспанською мовами, автора майже 50-ти пісень, написаних разом із українськими та зарубіжними композиторами, на Низкиницькому кладовищі, недалеко від монастиря.
Світла пам’ять світлій людині і співчуття рідним.
Валентина Савчук, м. Нововолинськ
Коментарі