«Я встигаю, бо я цього хочу. А коли є бажання, знайдеться й час»

Переконує нововолинянка Наталія Волчанюк, яка на ділі довела, що далеко не всі білявки такі, як про них пишуть і жартують, – вони можуть бути успішними і в кар’єрі, і в особистому житті.
Блондинки. Скільки ж різних упереджень пов’язано зі світловолосими покорительками чоловічих сердець, героїнями безлічі анекдотів та жартів. Тут і звинувачення у відсутності хоча б якогось інтелекту та у пристрасті до гламуру, рожевого кольору й надмірного блиску, смішки над нераціональною жіночою логікою й легковажністю білявки, яка давно вже стала наївним, примхливим типажем образу недалекої жінки. Правда, на думку психологів, анекдоти про рівень інтелекту «світлих голів» придумані або заздрісними брюнетками, або ж чоловіками, яких світловолосі панночки відшивали. Насправді поруч з нами живе багато розумних і успішних володарок світлих локонів. Взяти хоча б начальника міського управління праці та соцзахисту населення Наталію Волчанюк, яка досягла успіху не лише в кар’єрі, а й досить відома у Нововолинську як одна з найкращих майстринь вишивки та писанкарства.
Пані Наталія – уродженка міста Херсона. До Нововолинська переїхала разом з батьками, коли 1977 року тут почалося будівництво «НЗ СТО». Мама дівчини працювала головним економістом ливарного заводу, тато був там головним механіком. Закінчивши ЗОШ №2, на завод влаштувалася на роботу і Наталія. Працювала у відділі головного металурга копіювальником друкованих форм.
-Я непогано малюю і розбираюся у кресленнях, тому робота була для мене цікавою. Через якийсь час вступила до Київського політехнічного інституту на кафедру інженерної металургії, а через два роки продовжила навчання за тією ж спеціальністю в Московському державному відкритому університеті. Отримавши диплом про вищу освіту, знову повернулася на ливарний завод і майже п’ять років працювала контролером ВТК на плавильно-заливній дільниці. Потім вийшла заміж, а коли старшій донечці Тетяні виповнилося три роки, стала трудитися у відділі субсидій управління праці та соцзахисту, де пропрацювала більше 20-ти років, пройшовши шлях від молодшого спеціаліста до начальника управління. Без відриву від роботи я вже у сорок років заочно закінчила Тернопільську академію, здобувши ступінь магістра з управління. До речі, ступінь магістра з економіки отримала і моя старша донька, закінчивши Волинський держуніверситет ім. Лесі Українки. Менша Дарина дуже гарно малює, тому минулого року стала студенткою Київського національного університету технології та дизайну, де освоює спеціальність «Графічний дизайн». Блондинкам, про яких складено чимало анекдотів, мабуть, живеться і простіше, і легше, оскільки їх сприймають відповідно, хоча ці анекдоти можна легко спростувати. Хіба мало у нас успішних блондинок? Це і канцлер Німеччини Ангела Меркель, Ума Турман, Мадонна, Мерилін Монро і ще багато інших, які довели, що колір волосся аж ніяк не означає відсутність розуму, - зауважує Наталія Борисівна. – І я теж стараюся жити повноцінним життям: радію і тішуся успіхами своїх дітей, допомагаю їм і власним прикладом показую, що треба не лише добре вчитися, а й працювати над собою, розвивати власні нахили і таланти. Крім роботи, у мене багато захоплень. Зокрема це вишивка хрестиком і писанкарство. Цього мене навчила бабуся. В дитинстві я часто любила спостерігати, як уміло її руки кладуть на полотно рівненькі хрестики, але сама по-справжньому захопилася вишиванням у 30 років. Тепер уже маю дві персональні виставки, одна з яких була організована у нашому міському історичному музеї, а друга, приурочена до дня народження Лесі Українки, відбулася в селі Колодяжне. Зазвичай вишиваю традиційним хрестиком, хоча вироби мої не є традиційними: елементи вишивки впроваджую в сучасний одяг, вишиваю рушники й картини. Та одяг все-таки залишається пріоритетом. Робота з людьми досить складна, забирає багато душевних сил та енергії. І вишивка є для мене тією релаксацією, яка допомагає зняти щоденну напругу. Звичайно, як і кожна жінка, чимало часу приділяю домашнім справам, спілкуванню з рідними, але увечері обов’язково сідаю за вишивання. Приємно, що останнім часом усе більше людей не лише одягають вишиванки у свята, а й самі виготовляють національне вбрання. Це особливо видно під час проведення традиційних для наших міст «Парадів вишиванок». Будучи не один рік головою конкурсної комісії, я бачу, як щороку збільшується кількість умільців, для яких мистецтво вишивання стало невід’ємною частиною життя. Радує, що до цих народних традицій приєднується молодь і навіть чоловіки, знаходячи час, бажання і терпіння цим займатися, хоч для представників сильної статі це не дуже притаманно. Щодо захоплення писанкарством, то тут я стараюся не лише писати писанки, а й якомога більше дізнатися про цей вид мистецтва. Мені дуже цікаво, які узори малюють в тому чи іншому регіоні, яку застосовують техніку: писання воском, фарбування, дряпання чи травлення, коли яйця витравлюють капустяним розсолом. Зараз дуже модним став декупаж, або декоровані яйця. Займаюся цим зазвичай щороку перед Великоднем. Бувало, що писала по 40 писанок. Їх також виставляли в музеї. Часто на прохання проводжу майстер-класи з писанкарства і для дітей, і для дорослих не лише з нашого міста, а й для переселенців. Один із таких заходів цього року ми зі службами у справах дітей організували у центрі «Карітас-Волинь». Діти були у захопленні, пробували писати самі й дуже раділи, коли їм це вдавалося. Чи успадкували моє хобі доньки? Тетянці подобається, але сама вона цим не займається. А от Даринка – мамина доня. Маючи талант до малювання, пробувала писати, але в неї інший напрямок, більш сучасний – графіка. Можливо, до них це ще не прийшло, адже я почала займатися вишивкою і писанкарством уже після 30-ти років. Не відокремлюю себе й від землі. Хоча мешкаю у багатоквартирному будинку, майже щосуботи їду в село до батьків і допомагаю їм із городом та садом. Мене часто запитують, як я все встигаю. Встигаю, бо хочу цього. Мене це надихає, мені подобаються виготовлені власними руками красиві й цікаві речі. А якщо є бажання, тоді знаходиться й час. Що для мене означають слова «успішна жінка»? Гадаю, це жінка, яка все встигає, має бажання жити і прагне самовдосконалення, причому – всебічного. Особисто для себе я обрала девіз: «Роби все якнайкраще або не роби зовсім». Чи досягла всього, чого хотіла? Можливо, й так. Більшість моїх мрій здійснилися. У мене цікава робота, здорові діти, живі батьки, якими я можу тішитися й гордитися, але не можна жити тільки минулим і сьогоднішнім. Для мене життя лише починається. Діти стають на ноги, й тепер з’являється можливість для втілення планів, які довелося на якийсь час відкласти. Я не з тих людей, які будуть сидіти і чекати, поки вони здійсняться самі, а продовжуватиму працювати над тим, щоб задумане стало реальністю. А планів маю ще багато, але це – секрет, - посміхається Наталія Волчанюк.
Валентина Савчук, м. Нововолинськ

Розділ новин: 

Коментарі