Каже молода вдова Оксана Кантор, чоловік якої загинув на Донбасі.
14 липня виповнився рік відтоді, як поблизу селища Амвросіївка, що на Донеччині, під час обстрілу з «Граду» у бронемашині колони підрозділу 51-ї ОМБр, разом із ще двома побратимами загинув уродженець села Грибовиця Іваничівського району Ігор Кантор.
Вдома у героя залишилися батьки, брат та 26-річна дружина Оксана, з якою вони мріяли прожити довге і щасливе життя та народити діточок…
Ігор та Оксана познайомилися на дискотеці. Дівчина тоді навчалася на факультеті міжнародних відносин у Волинському держуніверситеті ім. Л.Українки, а хлопець освоював професію слюсаря у профтехучилищі в Будятичах. Вони сподобалися одне одному відразу і почали зустрічатись. Невдовзі Ігоря призвали на строкову службу. Відслуживши у повітряно- десантних військах, юнак повернувся додому. 24 вересня 2011 року молоді люди зіграли весілля. Ігор їздив на заробітки в Росію, а потім влаштувався на роботу на «Кроноспан». Оксана після закінчення вишу працювала у банку, а після скорочення штату стала секретарем керівника виробництва ТзОВ «ВМП». Ігор виявився добрим, ніжним, чуйним і веселим чоловіком, завжди з гумором сприймав усі негаразди і розраджував дружину у складних ситуаціях. Молодята не могли натішитись одне одним, мріяли про діток, робили ремонт у своєму сімейному гніздечку і будували плани на майбутнє. Та збутися їхнім мріям про щасливе майбутнє не судилося…
Ввечері 4 квітня 2014 року Ігоря Кантора викликали у Грядівську сільську раду і вручили повістку. Вже через два тижні він у складі 51-ої ОМБр був на рівненському полігоні. Спочатку хлопцям пояснювали, що все це тимчасово, і через 45 днів їх відпустять додому. Та через півтора місяці навчань потяг з ними вирушив на схід.
-Ігор був навідником у БМП. І, як розповідали його побратими, тієї ночі їхня колона рухалася в напрямку Амвросіївки, але потім командири екіпажів отримали наказ командування змінити маршрут. Щойно вони виконали цей наказ і звернули на іншу дорогу, як колону накрило вогнем ворожих «Градів». Бронемашина Ігоря їхала останньою, і лише в неї влучив снаряд. Від вибуху всередині здетонували боєприпаси, і з чотирьох бійців вижив лише один, - розповідає, ледь стримуючи сльози, молода жінка.
Про те, що Ігор загинув, його рідні дізналися ввечері наступного дня.
-Нам люди просто боялися повідомляти страшну звістку, - продовжує розповідь Оксана.
Після похорону чоловіка молода вдова переїхала жити до своїх батьків у село Кропивщину. Залишатися одній у квартирі, де була дуже щаслива з коханим, їй не під силу. Лише інколи, очікуючи після роботи на маршрутку, вона заходить туди, дивиться на фото Ігоря і згадує найменші подробиці їхнього короткого щастя. У вільний від роботи час Оксана бере в руки полотно та голку і вишиває рушник на пам’ятник чоловіка. Коли ж стає особливо нестерпно, вона їде у Грибовицю, відвідує могилу коханого, зустрічається з його батьками та племінниками.
-Через тиждень після похорону 100 тисяч гривень нам передали з Іванич, а потім нас розшукали працівники військкомату і повідомили про те, що 609 тисяч нам перечислило Міністерство оборони. Я їздила до Луцька замовляти Ігорю пам’ятник, допомогло мені в цьому керівництво «Кроноспану». Ще 10 тисяч матеріальної допомоги буквально на другий день після похорону мені привезли з «ВМП». Та хіба суть у грошах? Я би воліла все життя перебиватися з хліба на воду і обходитися найнеобхіднішим, щоб тільки був живий мій коханий, - каже жінка.
До речі, незадовго до свої загибелі Ігор Кантор часто спілкувався по телефону з нововолинським волонтером Валерієм Курстаком. Спочатку він казав, що у них нібито все гаразд, але під час останньої розмови поскаржився на командування, на відсутність їжі і те, що їхній підрозділ «стоїть у поганому місці». Мовляв, на кількох солдатів видають лише одну пачку «Мівіни», щоб втамувати голод, бійці змушені їсти траву...
Валерій заспокоював бійця, казав що вже їде до них, везе продукти, одяг та іншу військову амуніцію, а йому особисто - ще й бронежилет.
Та бронежилет, кошти на який для свого земляка люди збирали усім селом, на день запізнився до свого адресата…
Ксеня Лучко, с. Кропивщина, Іваничівський район
Коментарі