«Я вірю у здорове майбутнє свого синочка! І якщо Господь подарує нам хоча б один шанс на мільйон, я його використаю!»

Написала з Туреччини на сторінці свого сина у Фейсбуці Світлана Гальчик – мама трирічного Ромчика, який більше року наперекір усім прогнозам лікарів і перенесеним стражданням мужньо бореться зі смертельною недугою. І весь цей час родина Гальчиків перебуває в постійному пошуку ліків, лікарень, грошей…
Як розповіла бабуся малюка Ірина Супрун, Рома народився здоровим і кмітливим хлопчиком, без будь-яких патологій в організмі. Він гарно їв, був веселим і, як на свій вік, дуже розвинений.
-Уже в рік ми разом щось малювали, а в рік і два місяці Роман став ходити й промовив свої перші слова. Правда, перед тим ми водили його до масажиста, оскільки онук багато їв і був занадто повним. Той порадив нам робити деякі вправи, тож через який час вага дитини нормалізувалася. Ніхто з нас тоді й подумати не міг, яке жахливе випробування готує нам доля, - розповідає Ірина Вікторівна. - Ромі виповнилося півтора року, коли, граючись із ним, ми стали помічати, що пальчики дитини стають якимись неслухняними. Йому важко було взяти в ручки крейду, тримати ручку чи олівець. Хлопчик почав погано їсти, а пальчики на руках час від часу почала зводити і викручувати судома. У міській лікарні, куди звернулася Світлана, лікарі, оглянувши хлопчика, стали заспокоювати її і радили давати синові вітаміни. Мовляв, нічого серйозного в дитини немає, він це переросте. Та судоми не проходили. І тоді Світлана з Юрієм повезли сина в обласну клініку, здали купу різних аналізів, але й там медики нічого не виявили. Ромчикові виповнилося вже 2 роки і сім місяців, коли він став скаржитися, що влітку у спеку в нього дуже болить голова. Болі ставали дедалі сильнішими. Рома просинався серед ночі, плакав, став неспокійним, в’ялим, у нього почалася блювота. Він навіть просив у мене таблетку, що досить неприродно для дитини такого віку. Лікарі виписали направлення на КТ, далі - на МРТ, і шокуючий діагноз: пухлина лівої тім`яно-потиличної частини головного мозку. Потрібна була негайна операція. І, дякуючи колегам Світлани по роботі і нашим друзям, які швидко допомогли зібрати потрібну суму, через чотири дні після встановлення діагнозу в Луцьку ми вже були в Києві. Оперувати Рому взявся дуже хороший нейрохірург Павло Плавський (син). Операція була дуже важкою і тривала шість годин. Пухлина виявилася неоднорідна, а трьох різних форм, тому видалити її повністю лікарі не змогли, оскільки вона перекривала судини головного мозку. І якщо б їх зачепили, настала б моментальна смерть. Після операції лікар сказав, що такої пухлини йому ще не доводилось бачити,
«Рома кричав від болю, але знову терпляче йшов на болючу процедуру, бо дуже хоче погратися з братиком»
-Як потім розповідала донька, наш онучок дуже важко переносив щоденні перев’язки, під час яких йому без анестезії здирали пластирі, чистили шви і шприцом №10 витягали підшкірну рідину. Він кричав від болю, але наступного дня знову мужньо йшов на цю процедуру, бо дуже хотів бути вдома і гратися зі своїм меншим братиком Назарчиком, якого дуже любить Незважаючи на наші побоювання, Ромчик досить швидко відійшов після операції, став бігати, був веселим і життєрадісний. В Інституті раку його поставили на облік і прописали дві хіміотерапії. Та це не допомогло, пухлина продовжувала рости, збільшившись у два рази. В січні Ромі зробили ще одну операцію, бо для застосування променевої терапії потрібно будо, щоб пухлина стала меншого розміру. Тоді ж Павло Миколайович і порадив нам терміново звернутися в турецьку клініку «Аджібаден», де він сам колись жив і навчався, і пройти опромінення, яке обійшлося нам у 21 тисячу доларів. І знову ж таки, дякуючи добрим людям, Світлана з сином вже через кілька днів були в Туреччині. Там Ромчику призначили 30 променів та ще одну хіміотерапію, яка виявилася дуже важкою для дитини. У хлопчика були запухлі очі, він не міг ходити, почав тягнути ніжку. Медики нас заспокоювали, казали, що пухлина повинна зникнути, але коли після виписки з лікарні ми знову поїхали в Київ і пройшли РМТ, з’ясувалося, що пухлина не лише не зникла, а й виросла і з’явилося ще чотири нові, які швидко збільшуються. Щоб зробити ще оду операцію, потрібно, щоб пройшло не менше року, тому в Інституті раку дитині виписали паліативну хімію в таблетках, які Ромчик із травня приймає під наглядом обласних медиків по 6 на день. Пити капсули, які треба ковтати цілими, щоб, не дай, Боже, не відкрилась і не попекла все. трирічній дитині, дуже тяжко, але Ромочка терпів А от у волоссі доньки з’явилося кілька сивих волосин, - згадує бабуся малюка. - Та ми не сиділи, склавши руки, зверталися, куди тільки можна, проводили переговори з різними клініками, в тому числі і з ізраїльськими, в надії врятувати нашого любого хлопчика. Багато з них нам відмовляли, або ж суми були захмарні. На початку червня діти полетіли в Мілан. Друзі допомогли їм з квитками на літак, дівчата-україночки допомогли в Італії: хтось зустрів в аеропорту, хтось допоміг з консультаціями та перекладом, а наш земляк пан Руслан дозволив пожити цей тиждень у нього в Мілані. На жаль, повернулись вони ні з чим. У трьох клініках отримали відмову, так як форма раку дуже агресивна.. Як розповіла Світлана, в літаку, коли вона трусилася від страху, Ромчик ні разу за всі дні перельотів і поїздок не плакав, а коли вона сумувала, брав її за руку, міцно обіймав і казав: «Мамо, не бійся, не переживай,. це ж не страшно». З Мілана знову повернулися у Стамбул, у клініку «Аджібадем», лікар якої сказав їм, що згоден боротися до переможного кінця. Там після консультації і здачі аналізів Рому знову госпіталізувати і почали сеанси хіміотерапії. Тепер поряд із ним не лише мама, а й тато Юрій, який поїхав, аби підтримати дружину й сина у важкій боротьбі за життя. Паралельно батьки оплатили рахунок у 119462 доларів з одніієї з ізраїльських клінік за перегляд документів та онлайн-консультацію. Та, на жаль і цього разу новини були невтішні. За словами медиків, після всього того, що Рома пережив, і того, що йому робили, вони більше нічого запропонувати не можуть, оскільки ні імунотерапія, ні протонна терапія, ні аутотрансплантація в даному випадку, вже мовляв, не допоможуть. але ми не втрачаємо надії. В жовтні нашому дорогому онучкові виповниться чотири роки і ми вілримо , що з Ьожою поміччю і при допомозі добрих і милосердних людей, він переможе смерть.
«Ми будемо жити так, ніби кожен новий день – останній»
«Дорогі друзі! Хоч ми зараз у Туреччині, ми все одно в пошуку шляху до одужання сина. Тяжко слухати ці всі відмови, консультації, не вистачає сил. Але ж це тільки слова лікарів, а лікарі такі ж люди, як і ми з Вами. Вони щось можуть прогнозувати, але вони не Боги і не можуть знати точно. Тому зараз ми використовуємо свій єдиний шанс. Усе в руках Божих. Хто не байдужий, моліться за нашу лікарку, щоб її руками нас лікував Бог. Вся надія на Господа. Найстрашніше для нас - це страх зробити неправильний вибір, адже на кону життя, не просто життя, а життя дитини, нашої дитини. Так, всі ми це розуміємо, але про це не говоримо. Більшість хворих на рак чекає один кінець. Це правда. І страшно й боляче жити з цим, але іншого виходу немає. Звичайно, я можу закритись в домі, впасти в депресію, жалітися всім , яка я нещасна, плакати, але ми вирішили робити все навпаки. Ми будемо жити так, ніби цей день - останній, наповнювати життя сина позитивом. Він не бачить наших сліз, ми не розмовляємо при ньому про хворобу. Хоче машинку - купую, хоче піцу - йдемо на піцу. Зараз він хоче собаку, і я мушу її йому купити, як би не була проти тварин у квартирі. Я вірю, що собачка стане йому другом, а, можливо, і ліками, бо Ромчик матиме привід повертатися додому і поборотись за своє життя. Я вірю, я знаю, що ми переможемо, це тільки питання часу. Вірю в здорове майбутнє мого Роми і не хочу чути нічого іншого. Із ним я нічого тепер не боюсь, бо він моя опора і моє життя. І якщо Господь пошле нам хоча б один шанс на мільйон, я його використаю! Та лікування раку, на жаль, довготривале і дуже дороге, а попереду в нас ще не одна хімія. Скільки ще всього доведеться пройти, складно сказати, але ми будемо йти з вірою в серці до кінця! Тому знову і знову змушена просити Вас про допомогу, бо тяжко це все осилити самим. Вже не один раз Ви нам допомогли, за що ми будемо все життя дякувати Вам і молити Бога за ваше здоров’я. А ще прошу допомогти нам молитвою, хто проходить повз церкву, подайте за здоров’я, у вечірній молитві згадайте нашого сина. Дякуємо кожному за кожну гривню, за благодійність, за ваші добрі й милосердні серця! З величезною вдячністю Світлана Гальчик».
Гроші можна перераховувати на картку батька Ромчика - Юрія Гальчика у «ПриапБанку» № 5168 7573 1906 4871.
Валентина Савчук, м. Нововолинськ
Матеріал підготовлений за ініціативи благодійного фонду Олександра Шевченка та українського журналістського фонду.

Розділ новин: 

Коментарі