Понад 700 поранених і полонених з-під Старобешеве за чотири дні зуміли вивезти військові медики. Нагадаємо, 29 серпня бойовики розстріляли українських військових, які за домовленістю з російською стороною покидали Іловайський котел, - повідомляє Під прицілом з посиланням на Вести.
Операцією з порятунку поранених військових керував одеський лікар, капітан медичної служби Анатолій Садовник. Під час цієї операції медику довелось познайомитись з військовими роти Світязь. Волинські бійці вразили одесита героїзмом та самовіддачею.
Після призову капітан Садовник став рятувати життя нашим бійцям в одному з польових госпіталів в Запорізькій області.
«26-27 серпня надійшов наказ виїжджати в район Старобешеве, до нас прикріпили санітарний батальйон з Полтави. Сказали, що треба забрати поранених, а бортів не вистачає. Фактично це була військова операція. Про військових, які відправилися з нами, хочу сказати окремо. Там був полковник Олександр Миколайович (прізвища до закінчення АТО військові вважають за краще не називати -. Авт.), Справжній полковник. Я таких людей раніше не зустрічав. Як він вів переговори з ДНРовцамі і росіянами, як ішов без бронежилета. Цей героїзм треба було бачити. Нас було дві колони, моя дійшла до Старобешеве, а друга так і не змогла пройти через блокпости ДНР - не пустили. У моїй колоні лікар був тільки я», - розповідає медик.
«Ми були не готові до того, що доведеться вести переговори з терористима про передачу поранених. Нас зупинили на блокпосту, всіх питали, хто звідки. Всі були з Полтави, і раптом я - з Одеси. І мені сказали, що тепер я відповім за 2 травня. Все на емоціях, але пояснити їм я зумів свою позицію і свої завдання. Надалі вже все знали, що їде лікар з Одеси, пропускали без проблем. Про вивезення поранених і полонених ми домовлялися з росіянами. Познайомився я з комбатом російським, ми ще при Союзі служили в один час. Я бачив його очі. У нього очі, повні сліз. Він говорив: «Братик, я ж не хотів їх розстрілювати, мені наказ надійшов за три хвилини до появи колони. Я розумів, що вони на відкритому полі, з двох сторін - пряма наводка, це розстріл. Але у мене наказ».
Я не буду говорити кількість загиблих. Ми бачили страшні речі. У комбата було співчуття в його вчинках, він допомагав нам, давав супровід», - ділиться спогадами Анатолій.
«Ми зібрали всіх в районі Старобешеве. Поранені лежали прямо на землі. І вони, і полонені розуміли, що ми не всіх заберемо, просто не помістяться. Я підходжу до однієї групці людей, які трималися особнячком - відрізнялися від інших, підтягнуті такі, зібрані. Питаю, чи є поранені. «Так, у мене тут навиліт поранення; так, у мене контузія; так, у мене в плече, але доктор перев'язав, спасибі ». - «Так сідай в машину», - кажу. «Ні, іншим це більше потрібно», - відповідають. Уявляєте? Адже розуміють, що ми більше не приїдемо. І кажуть, що іншим більше потрібно. Це був батальйон «Світязь», хлопці з Західної України, ті, кого називають страшними бандерівцями. Я таких людей ніколи не бачив, хоча багато чого в житті побачив. Це яким треба бути людиною, щоб такий вчинок вчинити? В результаті ми знайшли місце, забрали усіх з собою. Зараз вони вдома, ми зідзвонюємося постійно», - розповідає з захопленням про волинських військових Анатолій Садовник.
Коментарі