«Я просто підійшла до нього – і ми познайомились»

Лише крок назустріч став шляхом до щастя двох люблячих сердець.
Богдані тільки 19, а її коханому Василю – 27. Вона родом із с.Рокитниця Володимир-Волинського району, а він із Ковеля. У щасливій сім’ї Денисюків підростає донечка Анастасія, якій незабаром виповниться вже 10 місяців.
…У кожного своя доля, визначена наперед. Те, що Богдана і Василь створені одне для одного, знав бог кохання Купідон, коли самі молоді люди ще нічого й не підозрювали. А для початку дві половинки неодмінно мали десь зустрітися…
Василь – залізничник, працює помічником машиніста на невеличкому локомотиві, що прямує від станції «Ізов» у Польщу. А оскільки хлопець – ковельчанин, то на роботу йому доводилося діставатися електричкою. У сусідньому з Рокитницею селі часто бувала й Богдана. Вони бачилися та віталися, адже в селах прийнято вітатися навіть із незнайомими людьми. Уже з першого погляду хлопець та дівчина відчули взаємну симпатію, бо Амурчик не дрімав і послав свої чарівні стріли прямісінько в їхні серця. А от познайомитися якось нагоди не випадало. І хто знає, скільки ще б довелося чекати. Треба було діяти.
Чого тільки не вигадують дівчата, аби потрапити в обійми об’єкта своєї підвищеної уваги. Тільки Богдани це не стосується. Дівчина давно помічала погляди незнайомця у її бік. То навіщо розігрувати спектакль, якщо можна просто підійти і познайомитися? І якось на початку липня 2014 року, коли в черговий раз побачила хлопця біля магазину в Ізові, вона наважилася на відчайдушний крок.
-Ми розговорилися і почали зустрічатися. На перше побачення, яке відбулося 20 липня, Василь запросив мене у Ковель. Цей день став незабутнім. Коханий зустрів мене з розкішним букетом із дев’яти білих троянд. І як тільки здогадався, що це мої улюблені квіти?! – розповідає Богдана. – Ми прогулювалися містом, побували у затишному кафе і вже тоді зрозуміли, що не зможемо жити як раніше, без коханих очей поруч. А 12 серпня на день народження Василь подарував мені золотий ланцюжок. Упродовж року я отримала море квітів, ми обмінювалися подарунками, бо щоразу нам хотілося робити одне одному приємні сюрпризи. Наші зустрічі проходили і в Ковелі, і в Рокитниці, і у Володимирі, де я навчалася у ВПУ на продавця.
І ось влітку позаминулого року Василь прийшов до коханої з величезним букетом троянд, каблучкою і запропонував стати його дружиною. Дівчина аж розплакалася від щастя, адже давно чекала цієї хвилюючої миті. На Зелені свята у Рокитниці відбулися заручини з участю батьків наречених. Весілля призначили на 30 серпня.
У цей сонячний літній день Богдана і Василь стали на рушничок щастя у лудинській Свято-Миколаївській церкві – пам’ятці архітектури 1601 року, де перед Богом та людьми об’єднали свої долі. Урочистості відбувалися у Ковелі. Весілля справляли у ресторані при Ковельському локомотивному депо, де працює Василь, та залишилися дуже задоволеними організацією свята.
Після одруження молодий чоловік переїхав у Рокитницю до коханої. Вони живуть разом із мамою-тещею Наталією Сергіївною та дуже щасливі.
Другого червня 2015р. Богдана подарувала коханому чарівну донечку. Дитя ще більше зміцнило їхній шлюб, а Василь став надзвичайно люблячим і турботливим татусем. Він допомагає дружині доглядати за дівчинкою і, попри брак вільного часу, намагається кожну хвилинку на дозвіллі присвятити маленькій принцесі, частенько радує її новими іграшками. І загалом Богдана дуже задоволена чоловіком, каже, що Василь надзвичайно хазяйновитий, не може сидіти на місці, якщо є якась робота по господарству. Тільки інколи вибирається на риболовлю, яку називає своїм хобі.
Подружжя Денисюків мріє у майбутньому подарувати Настусі братика. Але це згодом. Зараз вони реалізують спільну мету, облаштовують у прибудові батьківської хати у Ковелі своє сімейне гніздечко і планують перебратися жити у місто залізничників.
Як і під час цукерково-букетного періоду, так і зараз молоде подружжя любить балувати одне одного, уже традиційно влаштовує для себе романтичні вечори при свічках. Жодне сімейне свято не обходиться без смачнючих тортів, які обожнює пекти Богдана. Серед захоплень молодої жінки ще вишивання ікон бісером. А раніше вона співала, була активною учасницею шкільної художньої самодіяльності та навчалася по класу сольфеджіо в Устилузькій музичній школі.
На завершення хочеться побажати сім’ї Денисюків здійснення всіх мрій, сімейного благополуччя, якомога більше сонячних днів, чудового настрою і вірних друзів. Плекайте своє кохання!
Міла Сергєєва, с. Рокитниця, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі