«Я полюбив тебе в ту мить, як тільки побачив»

Таке зізнання від коханого Марія Скиба чула неодноразово.
«Кохання з першого погляду… Багато людей закохуються, коли бачать абсолютно незнайому людину, не знаючи ні її імені, ні сімейного стану, ні роду її діяльності. Просто втрачають дар мови, кожною клітиною тіла вони притягуються до цього незнайомця.Вам доводилося закохуватися з першого погляду? Той момент, коли закохуєтеся, запам’ятовуєтся надовго. Ця мить у пам’яті зберігається як фотографія: запам’ятовуєте навколишнє оточення, яка погода, у що була одягнена ваша людина. Цей «знімок» – один із найяскравіших у Вашому житті.
«Я полюбив тебе в ту мить, як тільки побачив», - таке зізнання я чула від Вови уже неодноразово…» - почала свою розповідь щаслива дружина Марія Скиба.
Одного прекрасного дня 8 лютого 2014 року відбулося весілля їхніх спільних друзів. Дівчина була серед запрошених гостей, а Вова був старшим сватом. Молоді люди гуляли, веселилися, хлопець запрошував Марію танцювати. Наприкінці святкування Володимир написав їй свій номер телефону на тому, що було під рукою,– 10-гривневій купюрі. Марія швидко забула про цей жест, проте номер запам’ятала. Правда, останні дві цифри вилетіли з її голови. Володимир настільки закарбувався у пам’яті, що дівчина через спільних знайомих все ж таки дістала його номер. Проте це виявився інший номер, і Марія подумала, що він її обманув – дав якийсь «лівий» номер. Вона набралася сміливості й усе ж подзвонила. Володимир відразу впізнав її голос. Як виявилось, у нього два номери телефону, на той момент він знав напам’ять лише один, той, який їй і записав. Тому він дуже здивувався, звідки Марія дізналася інший номер. «Через два тижні після знайомства Вова запросив мене до себе додому на каву. Але я, як чемна дівчина, з гордо піднятою головою і короною на голові відмовилася. Через два дні після запрошення він запропонував сходити на каву, і я погодилась, незважаючи на те, що на той час була у тривалих стосунках з іншим. Ми з ним не розмовляли більше трьох тижнів. Тому я сама для себе вирішила, що це все одно кінець. Треба рухатися далі. Після роботи я прийшла додому, аби підготуватися до побачення, і ввечері пішла з ним на каву. Ми сиділи в кафе, пили каву. Нам обом так не хотілося завершувати романтичну зустріч, що ми замовили ще вина. Пізніше пішли прогулятися по вечірньому місту, намотували круги по парку «Слов’янському». Саме там ми вперше поцілувалися. У той вечір Вова провів мене додому. А я ще довго не могла заснути, посміхаючись і відчуваючи себе неймовірно щасливою. Через день він знову запросив мене на каву, і я, довго не думаючи, погодилася. Ми тоді прогулювались цілий вечір. Виявилося, що у нас багато однакових поглядів на життя. З ним було спокійно і дуже легко.Тоді я й задумалася про те, що саме за таких хлопців і виходять заміж. Він знав, що на той час я була ще у стосунках з іншим, проте все одно запрошував мене на прогулянки. Дарував квіти майже на кожному побаченні».
У кінці лютого Вова поїхав за кордон на екскурсію. Не дзвонив, лише інколи писав у соціальних мережах. Повернувшись в Україну, хлопець подзвонив Марії, і вони пішли знов гуляти. Подарував їй сувенір із-за кордону. Під час однієї із зустрічей він сказав Марії, що через декілька днів їде до Києва. Дівчина подумала, що це на декілька днів, але, як виявилось, він уже довгий час проживає і працює у столиці, а у Володимир-Волинський приїхав у відпустку. Тому Марія була трішки розчарована, адже подумала. що він більше не дзвонитиме їй і все закінчиться. В березні Вова поїхав у Київ. Марія остаточно розійшлася зі своїм хлопцем, а Вова продовжував дзвонити їй, вони спілкувалися у соціальних мережах. «На стосунки я не надіялася, все-таки це було на відстані. І я подумала що нічого не вийде. У травні цього ж року він мені запропонував бути разом. Я була неймовірно рада і абсолютно щаслива, хоча трішки боялася сама собі зізнатися, що закохалася по самі вуха. Підкупив мене Вова своєю неординарністю: нікуди не поспішав, дав мені можливість розібратися з минулим, був самим собою, допомагав мені у всьому. Я відчувала себе з ним невимушено і комфортно. Далі все відбулося як за сценарієм: ми почали стосунки на відстані: я – у Володимирі-Волинському, а він – у Києві. Вова приїжджав раз на місяць, завжди дарував квіти, робив сюрпризи. Згодом познайомив мене зі своїми батьками. Влітку я поїхала до нього в Київ на два дні погостювати, адже неймовірно скучила. Починаючи з червня, він почав вмовляти мене переїхати до нього в Київ і жити разом. Думала над пропозицією аж два місяці і все-таки переїхала на початку жовтня. Він знайшов для нас квартиру в затишному районі Києва, облаштували там усе і почали звикати одне до одного. Він працював, я сиділа вдома, готувала вечерю і, як вірний Хатіко,чекала його з роботи. Новий рік ми зустріли разом у Києві, влаштувавши романтичну вечерю. Минув рік з дня нашого знайомства. Після Нового року ми гуляли по торговому центру і проходили повз павільйон із золотими прикрасами. Вова тоді ще запитав, які мені подобаються каблучки, а я відповіла, що тоненькі з камінчиком. На той момент якось на це не дуже звернула увагу і швидко забула. Проте згодом я не могла знайти свою каблучку, перерила всю квартиру, вже подумала, що загубила. Прокинувшись вранці на День святого Валентина, Вова подарував мені букет. Я навіть ні про що не здогадувалася, так як в нас були плани, ми мали сходити в кінотеатр. Але ми трішки посварились і нікуди не пішли. Цілий день я ходила знервована. Ввечері вирішила прийняти ванну. Після того, як вийшла, на мене чекав сюрприз. Уся кімната була викладена свічками, пляшечка мого улюбленого вина. Вова, ставши на одне коліно, сказав: «Виходь за мене заміж, ти та, на яку я чекав усе своє життя». Емоції зашкалювали, я взагалі не вірила, що все це відбувається зі мною. Мені одночасно хотілося сміятись і плакати від радості. Я нічого кращого не змогла сказати, як: «Ти серйозно?» Але коли заспокоїлася, звичайно сказала: «Так». Весілля ми запланували на 6 вересня 2015 року. І почалося: пошуки ідеальної весільної сукні, костюма, ресторану, оператора, фотографа… Святкували весілля у кафе «Троянда» у Володимирі-Волинському. Готувалися до нього шість місяців. Наше весілля було саме таким, як я хотіла: з фіолетовим оздобленням, білим пишним платтям, з гарною фатою, багатьма гостями, викупом, вінчанням, прогулянками з фото-, відеооператорами. Ми отримали купу позитиву від вдячних гостей, від атмосфери, яка панувала навколо нас у той найщасливіший день. Під час весілля ми просто насолоджувались одне одним, тримаючись міцно за руки. І досі щоразу, як дивлюся наше весільне відео чи фотографії, кажу собі, що я з радістю пережила б цей день знову!»
Юлія Оберук, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі