h5>
У розділі 17 Земельного кодексу України, в якому йдеться про добросусідство, у статті 103 зазначено, що власники та користувачі земельних ділянок мають обирати такі способи їхнього використання, аби власникам сусідніх земельних ділянок створювати найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). У статті 104 вказується, що власники й землекористувачі можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, якщо ця діяльність впливає на здоров’я людей, тварин, на повітря, на стан ділянки тощо. Закон регламентує знайти взаєморозуміння із сусідами у спокійній зваженій розмові. Якщо сусід не реагує на мирні пропозиції, є повне право звернутися до органів місцевого самоврядування і навіть до суду. Зрештою, є елементарні правила взаємоповаги, і слід зважати на ту людину, яка оселилася на певній ділянці раніше, адже вона вже встигла створити відповідні побутові умови, посадила рослини, викопала криницю тощо. Напевно, свого часу ця людина отримала дозвіл, погодила з відповідними органами, а тому сусідові, який оселяється чи забудовується пізніше, потрібно це враховувати. Але й людині, яка оселяється поруч, теж слід зрозуміти і зважати на те, аби вона також не потерпала від незручностей, створених сусідами раніше. Чи так це відбувається? Виявляється, не завжди.
Ніна Березіна народилася у 1953 році у Володимирі-Волинському на тихій вуличці над Лугою, яка нині називається Броварна. Батьки – Георгій Валентинович та Марія Іванівна Коновалови – були родом з Естонії. Для 4-х дітей, яких виховали, вони були прикладом подружнього життя, взаємоповаги, розуміння. В сім’ї ніколи не виникало скандалів. Усі проблеми вирішувалися мирно і спокійно. Подружжя Коновалових прагнуло виховати дітей культурними, освіченими людьми. Багата бібліотека класичної літератури досі зберігається в будинку. Ось чому Ніна Георгіївна щиро дивується, що інші люди живуть не так, як було прийнято в її родині, що комусь подобається скандалити, ображати інших, вперто наполягати на своєму.
Однодумцем і другом Ніни Коновалової став її чоловік Сергій Березін, в минулому моряк цивільного флоту. Разом вони виховали хороших дітей. Донька – Надія Лозовицька – відома у нашому місті людина, очолює колектив міжрайонної лабораторії ветеринарної медицини. Син Олександр – інженер-механік.
Ніна Георгіївна закінчила Львівський політехнічний інститут, за фахом – інженер промислового і цивільного виробництва. Трудову діяльність розпочала, працюючи на новобудовах, а потім керувала станцією юних техніків, виховала не одне покоління майбутніх винахідників та інженерів. І нині вона зберігає зворушливі вірші, які під час навчання присвячували їй вихованці.
Та спокійне життя сім’ї Березіних закінчилося, коли поряд з ними купив особняк їхній новий сусід Ігор Венгер. До того добрим сусідом Березіних був Володимир Півчук. Вони неодноразово допомагали одне одному. І навіть був випадок, коли Ніна Георгіївна врятувала будинок Півчуків від пожежі. Між сусідами не було загорожі, а виноград, який вони спільно посадили, досі росте на подвір’ї. Через поважну причину пан Володимир Півчук не зміг зустрітися із кореспондентом, але всі ці факти підтвердив у розмові по телефону.
Нині пан Півчук проживає в іншому місці, а ділянку під забудову продав Ігорю Венгеру. І ось тут розпалився справжній конфлікт, який триває не один день. Ніна Георгіївна не раз пригадує слова свого покійного батька: «Найближчі люди – це сусіди, але не слід мати з ними щось спільне». За 63 роки свого життя, як стверджує жінка, вона не чула таких грубих слів, якими зустріло її подружжя Венгерів. Нові сусіди розпочали з того, що самовільно ліквідували дерев’яні палички, якими була загороджена територія городу Березіних. Свідком цього була подруга Ніни Березіної Валентина Новосад.
-Так, я була присутня при тому, як нова сусідка вирвала ці палички і кинула їх в обличчя Ніні. Їй не подобалося, що Ніна хоче добитися справедливості. Пані Венгер викрикувала якісь лайливі слова. Я вже їх не пам’ятаю. Але вважаю, що так може поводитися лише людина, яка відчуває за собою чиюсь підтримку, захист, - сказала Валентина Новосад.
Другим каменем спотикання стала вигрібна яма, яку у своєму дворі копав новий власник. Яма знаходилася всього за декілька метрів від артезіанського колодязя, яким користуються Березіни. Цей колодязь був викопаний у 1988 році за дозволом міськвиконкому згідно із заявою батьків Ніни Георгіївни. У 2000 році у санстанції було зроблено аналіз води, яка відповідала нормам. Отож сім’я була проти такої близькості вигрібної ями, адже, згідно із законодавством, у радіусі 25 метрів не повинно бути джерел забруднення. У відповідь – погрози з боку Венгерів. І нарешті новий господар звів огорожу, яка, відповідно до закону, вважається спорудою, бо сягає вище 2-х метрів. На зведення такої вже потрібен проект. «Я вам таку збудую стіну, що світу божого не побачите», - почули Березіни від нового сусіда.
Крім того, новий власник будівлі зробив із зовнішньої стіни високий насип, який звузив вулицю і практично не дає перехожим можливості зійти вбік при русі транспорту. А вулицею ходять до школи діти.
Незрозумілі викрутаси місцевих чиновників
- Місцеві чиновники, напевно, забули, що я - інженер, - почала розповідь про свої митарства пані Ніна. – Уявіть собі, що головний архітектор не знав, на якій відстані має знаходитися від приміщень вигрібна яма. Він навіть не знав про артезіанський колодязь!
Але те, що відбувалося пізніше, інакше, як викрутасами чиновників, назвати не можна. В липні 2015 року пані Березіна звернулася у Володимир-Волинську міську раду щодо законності спорудження вигрібної ями. Порушення було зафіксоване інспектором муніципальної поліції міста. Відстань від вигрібної ями до колодязя склала 12 метрів замість передбачених Державними санітарними правилами 25 метрів. Не враховані напрямок схилу ділянки, не передбачена гідроізоляція. Згідно із проектною документацією, вигріб мав знаходитися в іншому місці. Це було в липні, а у серпні, відповідно до розпорядження міського голови, прийшов інспектор із контролю за будівництвом. Він виміряв відстань, сфотографував яму, а після його візиту 12 серпня 2015 року жінка отримала листа від 07.08, підписаного заступником Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області, в якому йшлося, що, згідно із Конституцією України, не виявлено порушень у будівництві вигрібної ями. Дивно, чи не так? Сьомого серпня відправлено листа, а лише 12-го наніс візит інспектор. Враження таке, що лист був заготовлений завчасно. Також пан Шумейко, який підписав листа, порадив звернутися у Держсанепідемстанцію, наче йому невідомо, що Закон України «Про регулювання містобудівельної діяльності» поклав ці функції власне на нього. І це ще не все. У перших числах вересня працівник міської архітектури показав пані Ніні проект забудови Венгерів, згідно з яким вигрібна яма перенесена в інше місце. Зміни були внесені у креслення від 25 травня 2015 року за підписом міського архітектора Тараса Киби. У розмові з кореспондентом «Міста вечірнього» керівник управління архітектури та містобудування Тарас Киба відмовився надавати коментар із цього питання, посилаючись на юридичний бік процедури, але дав власне бачення проблеми без дозволу публікувати в газеті. Проте він дав можливість ознайомитися із Планом зонування території Володимира-Волинського, у якому чітко вказано, що у місті дозволено будувати огорожі висотою 2 метри. Проте мова йде про прозору огорожу, а не суцільну, яка мається на увазі у даному випадку.
Але Ніну Георгіївну обурюють інші речі. Другого вересня 2015 року міська рада запросила пані Березіну на розгляд питання про погодження межі, а повідомлення жінка отримала 3-го вересня. Згідно із Земельним кодексом, вона мала б бути попереджена раніше. Але Ніну Георгіївну поінформували, що справу розглянуть без її присутності. Нині жінка чекає комісію, яка проведе перевірку законності будівництва, але, схоже, обіцяного три роки чекають. Крім того, на руках у Ніни Березіної є рішення виконкому міської ради від 02.03.2016 року №Б-752, що Ігорю Венгеру направлено лист із роз’ясненням порушень ним державних норм у частині влаштування гідроізольованого вигрібу з вимогою його перенесення.
h5>
Ніна Георгіївна зізнається, що за все своє життя на вулиці Броварній не мала часу спілкуватися із сусідами, а тим більше втручатися в їхнє життя. Сім’я, діти, майже 14-літній догляд за хворими батьками, а головне – робота, якій віддавала душу, забирали увесь час. «Я така людина, як і всі, не можу всім подобатись», - каже про себе Ніна Георгіївна. Проте сусіди, з якими зустрілася кореспондент і які живуть поряд з Березіними на одній вулиці, підтвердили, що з Ніною Георгіївною завжди підтримували дружні стосунки.
-Був час, коли відносини між нами були напруженими і ми майже не спілкувалися, - зізнається Ольга Канонік, - але зараз у мене кращої і добрішої сусідки немає.
Юний Андрій Тимощук, який належить до багатодітної сім’ї, розповів, що Ніна Георгіївна завжди допомагала їм, провідувала важкохворого дідуся.
Хорошої думки про пані Березіну і Тетяна Чимерин, Володимир Паюк, а інвалід праці 75-літня Галина Матасова охарактеризувала Ніну Березіну як людину, яка завжди чинить справедливо і відстоює справедливість. Про дружні стосунки сусідів вулиці Броварної свідчить пляж і дитячий майданчик, які вони самі облаштували на березі Луги.
Володимир і Тетяна Порцини можуть слугувати прикладом справжнього добросусідства. Коли їм довелося обгороджувати будинок, на зауваження сусідів зробили так, що вишневі деревця, які раніше росли на подвір’ї, опинилися поза огорожею. Нічого страшного в цьому подружжя не бачить.
«Для чого ж тоді документи, якщо вони не діють? Давайте їх відмінимо!»
Журналістське розслідування не може бути об’єктивним, якщо не вислухати протилежну сторону конфлікту. Отже, запросили до розмови Ігоря Венгера. Це ще молода людина, 1983 року народження, дитинство провів у селі Чесний Хрест, а юнацькі роки вже пройшли у Володимирі. Тут одружився, виховує двох дітей.
Від протистояння із сусідкою, за його словами, вже втомився. Як розповів пан Венгер, у плані забудови колишнього власника вигрібна яма знаходилася біля гаража, але фактично її не було. Він вніс зміни до проекту з передбаченням вигрібної ями. Відстань від вигрібної ями до межі із сусідами була заміряна і відповідала стандарту, але тракторист помилився і зробив яму на метр ближче. Як тільки почалися розбори, господар за власні кошти знову запросив комунальників, аби вони вдруге зробили замір, і викопав яму у погодженому місці. Це зазначено у плані забудови, датованому 26 травня 2015 року. Але через деякий час знову прийшли працівники муніципальної поліції і повідомили, що сусідка – пані Березіна – подала заяву про те, що яма має бути на відстані 25 метрів від її свердловини. Це обурило забудовника, адже він уже виконав ряд робіт по забудові, витратив чималі кошти. (За словами Ніни Березіної, вона попереджала Венгера про недопустимість наявності вигрібної ями в обраному місці ще до початку будівництва).
Пан Ігор підтвердив той факт, що на його ім’я надісланий лист з рішенням виконкому про перенесення вигрібної ями, але сам він вважає, що цей лист не має юридичної сили, оскільки не є юридично правильно оформленим. Із приводу цього листа він мав консультацію з юристом. Чоловік вважає, що, згідно з рішенням виконкому, архітектор міста має підготувати дозвільну проштамповану документацію, відповідно до якої повинно бути чітко вказано, куди саме слід перенести вигріб.
-Хіба можна весь час щось міняти тільки тому, що у когось різко змінюються обставини? - запитує Ігор Венгер. – Завтра у цих людей знову щось зміниться – і виникнуть нові претензії. І так буде безкінечно? Але ж у мене на руках документи, їх чинність може відмінити лише суд. Якщо вони не діють, то давайте їх відмінимо. Зрештою, я також затиснутий умовами, які існують навкруг мене. До речі, під моїм будинком теж свердловина, зроблена колишнім власником, але вода там, згідно із проведеним аналізом, технічна, не придатна для вживання. І чому зрештою ніхто не повідомив мені, що поряд є артезіанський колодязь, чому немає у плані ні колодязя, ні каналізації? Чому я нічого не знав про криницю? Чому, якщо так дорожать цією криницею, довели її до такого занедбаного стану?
На жаль, пан Венгер не погодився на фотознімки на території його забудови, але показав сусідське обійстя з північного боку, розміщене на крутуватому підвищенні. На самому краю підвищення – старенький дерев’яний туалет.
-Тут нерівна поверхня, - каже чоловік. – Ось уявіть, що у випадку, якщо з якоїсь причини зсунеться ґрунт, усе з туалета піде на моє подвір’я. А чи маю я право вимагати від людини, яка тут давно живе, негайного переносу туалета? Як ми так почнемо всі тягнути ковдру на себе, що з цього вийде? До речі, власне нерівністю поверхні й пояснюється те, що я змушений був зробити насип під моєю огорожею. За новою інформацією, яка надійшла до редакції від пані Березіної, 18.08.2016 року біля забудови побував інспектор муніципальної поліції, який вважає насип, зроблений Ігорем Венгером із зовнішнього боку огорожі, недопустимим.
Про згаданий вище конфлікт між його дружиною та Ніною Березіною Ігор Венгер теж розповідає по-своєму, але стверджує, що свідків при цьому не було. А Ніна Березіна встановлювала межу на свій розсуд, чим і викликала обурення подружжя Венгерів. А щодо того, що виникли певні непорозуміння з документацією, пан Венгер стверджує, що абсолютно ніякого відношення до цього не має.
«Моя дорога криниця, криниця мого дитинства»
У кожного з нас в житті є щось заповітне, особливо дороге серцю, що нагадує нам близьких людей: мамина вишня, бабусина вишиванка, татова криниця. Отож треба бути дуже черствим, щоб не зрозуміти людей, які дорожать цими реліквіями. На вулиці Броварній водопроводу немає досі, тому батько Ніни Березіної разом із сусідами викопав криницю, залишки якої нині знаходяться біля будівлі Венгерів. Люди любили цю криницю, брали у ній чисту і смачну воду, що підтвердили сусіди, імена яких названі вище. Але час диктував своє, і сусіди поступово стали споруджувати артезіанські колодязі. Як стверджує Ніна Георгіївна, дорогу її серцю криницю засипав Ігор Венгер, коли розпочав будівництво. За словами Ігоря Венгера, він не тільки не засипав криницю, а навпаки, знайшов її залишки. Однак, опинившись під шквалом обурення, він взяв на себе зобов’язання почистити криницю, але з умовою, що мешканці вулиці нададуть колодязю належний вигляд, чого досі, після виконання взятого зобов’язання, не спостерігається.
Керівник відділу житлово-комунального господарства міськвиконкому Віктор Фіщук повідомив, що у вересні 2015 року на ім’я депутата Анатолія Сороки надійшло звернення від мешканців вулиці Броварної з приводу самовільного засипання криниці власником прилеглої ділянки Ігорем Венгером. У відповідь на звернення було виявлене місце, де знаходився колодязь, та проведено опитування мешканців вулиці. За їхніми свідченнями, колодязь 10 років знаходився у непридатному стані, частково захаращений, ніхто ним не користувався, відсутні будь-які конструкції колодязя, огорожа тощо. Наведені факти мають фотографічне підтвердження.
Замість висновку
Як бачимо, у кожної з конфліктуючих сторін своя правда. А журналісти – не слідчі, не прокурори, і тим більше не судді. Остаточне рішення може прийняти лише суд. Та все ж не можна не погодитися з тим, що описаний конфлікт не є прямим протистоянням двох сусідів, які насправді є хорошими людьми. Це протистояння людей і влади, яка замість того, щоб регулювати неухильне виконання законів держави, сама ж їх і порушує. Закони, що регулюють відносини між людьми, повинні бути під особливою увагою влади, бо неможливо зберігати цілісність держави, якщо її ж громадяни ворогуватимуть між собою. Документація, яка несе в собі доступну для людей інформацію, не повинна бути прихована від громадян. Місцеві рішення не мають виходити за рамки законів України. Отже, у цієї історії, мабуть, буде продовження.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський
Коментарі