Ви думаєте про своїх близьких?

У той час, коли інформаційний простір наповнений матеріалами про кохання, коли провідна тема світової класики – стосунки між двома людьми, а в піснях та віршах про це почуття кричать, чи задумувалися ви про близьких для нас людей? Про наших бабусь. Вам не соромно, що ви просто забули їй зателефонувати? А вона все пам‘ятає. Бабуся пам‘ятає, які ми любили зачіски чи ігри. Вона живе нашими моментами дитинства. Коли згадує їх, знову відчуває себе молодою. Вона пам‘ятає, коли чекала онука в гості, а він не прийшов. Мав інші, «більш важливі» справи. Щоразу, коли бабуся чекала, купувала шоколадку. В неї лежать всі «трофеї» для онука. Тепер тут ціла колекція протермінованих шоколадок за останні 5 років.
Щоразу, коли бачить представників нашої професії по телевізору, плаче, бо це небезпечно. Відразу телефонує, а ми знову знаходимо собі виправдання. «Я не можу прийти, бо...». Бо не цінуємо, тому й не прийдемо.
Тут зайві слова. Потрібні дії. Дзвінок. Питання. Відповідь. Приїзд. Подарунок (своїми руками, звісно). Між іншим, вона береже всі наші іграшки. Всі записочки, написані незграбним почерком про те, яких же смачних млинців бабуся насмажила.
А наяву їй вже давно ніхто цього не каже. Тому мусить жити спогадами про те, як колись була потрібна. Тішила ці маленькі щирі оченята.
Навіть найлютішому ворогу ніколи не побажаєш таких онуків, як ми. Зайнятих, розумних та зовсім байдужих. Знайдіть час. Не треба надприродного. Максимально просто. Телефон, номер, дзвінок у бабусині двері. Та й усе. Нехай у кожної бабусі місце для «трофеїв» онуків буде порожнім, в очах – щастя від подяки за млинці, а більшого їм не треба.
Бережіть своїх близьких.
Дарія Михайлова, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі