Дякувати Богові, в Україні немає расової дискримінації. Однак є вулиці для «чорних» і для «білих».
У міському бюджеті Володимира знаходяться кошти на підтримання у більш-менш належному стані декількох центральних вулиць, тих, що на виду. А грошей на периферію завжди не вистачає. Ганьба для прикордонного міста з тисячолітньою історією наявність великої кількості ґрунтових доріг чи таких, де укладався асфальт ще у позапам’ятні часи.
Взяти, наприклад, в’їзд до будинку №70 на вул. Ковельській, що водночас веде і до нашої редакції (на знімку), який давно вже став пам’яткою безгосподарності. Тут такі ями і вибоїни, що не пройти, не проїхати. Голова кооперативу згаданої багатоповерхівки Марія Дзіковська написала звернення у міську раду про необхідність впорядкування вулички і отримала відповідь, що проведення ремонту планується уже цього року. Несподівано і приємно. Тож чекаємо з нетерпінням.
-персона, чи крупний чиновник, чи особа, наближена до влади родинними або іншими зв’язками. Або ж вам просто пощастило бути сусідами таких людей. Хто ж поскаржиться на стан того відрізку вулиці Небесної сотні, де проживає міський голова, чи на під’їзд до будинку №106 на Ковельській, де мешкає бізнесмен Сергій Ковальчук, чи на стан вулиці Олени Хохол, про яку потурбувалася кілька років тому у свій зірковий час колишня регіоналка і депутат обласної ради Тамара Ковальчук, хоча й стверджувала, що старалася не для себе, а для людей. Скористався «блатними» зв’язками з владою і колишній начальник міліції Олександр Никитюк, який з комфортом проживає у своєму розкішному домі на вул. Коперніка. А з якого такого дива заасфальтували дорогу на, здавалося б, забутій вулиці Поштовій з традиційною грязюкою у негоду? Може, щось переплутали? Та ні. Подейкують, що мер там виділив ділянку під забудову своїм родичам, які зводять собі затишну хатинку. Байдуже, що ділянка невелика, зате центр міста! Заразом і розпорядився про хороший доїзд до майбутнього елітного житла. Аналогічних прикладів вистачає.
Не думали – не гадали жителі Поштової, що їм так пощастить. А от мешканцям міських околиць у найближчій перспективі нічого не світить – як місили болото, так міситимуть і далі. Розуміють, що до них черга дійде не скоро, бо ще є чим зайнятися у центральній частині міста. Згадати хоча б парк ім. Гагаріна, через який проходять сотні людей за день, бо це зручний центр сполучення між кварталами Володимира. Але ця колишня оаза вже десятки років як чорна діра на карті княжого міста.
Анна Коваль, м.Володимир-Волинський
Коментарі