Спостерігаю за одним із таких активістів. Хлопчина чекає, коли загоряється червоне світло і вибудовується черга автівок, а потім підходить до вікон і збирає у пластикову коробку гроші. «Діти – надія дорослих» – написано на його одязі на спині.
Очевидно, багато людей вже звикли до таких інновацій у сфері благодійності – під’їжджають до пішохідного переходу, вже тримаючи в руці купюру. Мимоволі задумалась: «Куди потрапляють гроші із пластикової коробки?»
Підходжу до хлопця. Він налаштований досить привітно. Відрекомендувався Мар’яном. Він зі Львова. За словами хлопця, він – член міжнародного благодійного фонду «Люди, сильні духом». Як вдалося дізнатися, організація має чітку структуру. На моє запитання, який шлях проходять гроші із пластикової коробки, Мар’ян відповідає спокійно, але швидко. В організації є комісії, усі гроші тут рахують, а потім складають акти. Після цього кошти направляють у Київ. У столиці ж розташований головний офіс фонду. Запитую у галичанина, чи є представництва в областях. Каже – найближчий осередок у Ковелі. Будую здогадки: «Отже, ти не просто волонтер?» Хлопець підтверджує, але не надто воліє розвивати цю тему. І справді, думаю, жодне благородне серце не витримало б багатогодинного стояння в людному місці за 130км від домівки за «дякую». А Мар’ян тим часом розповідає, що за їхнє переміщення Україною відповідають координатори – таким чином хлопець опинився у нас. Намагаюся відрекомендувати активіста людям, але він заперечує, сфотографувати себе не дозволяє, лише скриньку.
До речі, збирання грошей посеред дороги – не єдиний спосіб збору коштів. Збирають і серед пішоходів, а ще організовують флешмоби, концерти. Львів’янин розповів, що обрав саме такий спосіб, бо люди на машинах заможніші, а тому й відмовляють рідше
Із розмови з хлопцем я зрозуміла: очевидно, організація функціонує не перший день. Інша річ – що робиться всередині неї. Розібратися у цьому допоможе Інтернет.
«Люди, сильні духом» – набираю у пошуковій системі Google. Офіційна сторінка організації зустрічає яскравими анонсами благодійних концертів. Читаю про один із них: «Ціль проекту – охопити понад 100 українських містечок з метою поширення ідеї про чесну, відкриту та якісну благодійність». Виявляється, із фондом взаємодіють навіть зірки, що співають, із проектів «Х-Фактор», «Голос країни». Громадські активісти відвідують дитячі лікарні по всій Україні, про що звітують на головному віртуальному ресурсі http://lyudysylniduhom.org/. До речі, тут можна знайти інформацію про те, як повинен виглядати справжній громадський активіст. Мар’ян цим критеріям і справді відповідає. Нехай вас не лякає юний вік благодійника – ним можна стати з 16-ти років, якщо є дозвіл батьків. На сайті є також бланки документації, яку необхідно заповнити, щоб приєднатися до руху. У вільному доступі приватбанківські чеки з печатками. Усе виглядає досить солідно.
Але правду варто шукати й серед людей. І тут все не так однозначно. У соціальних мережах люди пишуть, що волонтери-самозванці отримують непоганий прибуток від своєї справи. Називають цифри у 30% від зібраних коштів, і стосуються вони БФ «Люди, сильні духом». Такою інформацією володіють львівські журналісти, які періодично виловлюють у громадських місцях активістів і вимагають завести їх в офіс для розмови з координаторами області. Інтернет рясніє новинами, що львівський офіс – примарне місце, бо його працівники не виходять на контакт з людьми. Тим часом переглядаю вакансії від цієї організації – шукають адміністратора та оператора колцентру. Отже, фонд «Люди, сильні духом» таки функціонує, але у своєму режимі, закритому для допитливих.
Подейкують, що в результаті батьки хворих діток бачать на банківських рахунках цифри у сотні тисяч гривень, хоча насправді активісти збирають мільйони. Як би там не було, жодних офіційних даних про те, яка сума витрачається на лікування дітей, а яка залишається у кишені, немає. Відкривати свій гаманець заради доброї справи чи недовірливо пройти мимо – справа особиста. Робіть свій вибір.
Аліна Зай, м.Володимир-Волинський
Коментарі