Волонтери хочуть підтримувати бійців і там, де не стріляють гармати

Публікації

Щасливі дні почалися на Волині – додому повертаються герої. Минулого четверга другий ешелон з передової доправив 122 бійці під мирне небо у Володимир-Волинський, на місце розташування славнозвісної 51-ої окремої механізованої бригади, незабаром – 14-ої ОМБр. На пероні військовиків уже традиційно зустрічали відомі всій Україні волонтери Олексій Панасюк та Костянтин Зінкевич (тепер ще й кандидат у народні депутати). Після офіційного привітання з виконуючим обов’язки командира бригади Володимиром Яцківим втомлених довгою дорогою солдатів волонтери запросили на сніданок у привокзальне кафе «Троянда».
-Ми звикли до них, наче до родичів, - каже про активістів солдат Сергій Вознюк. – Усе, що бачите зараз на солдатах, – результат їхнього піклування. Все, чим захищалися в бою, – теж від небайдужих волонтерів. Держава передбачає забезпечити солдата формою раз на рік, наша ж до дірок зносилася за кілька днів. А вони щотижня до нас приїжджали, привозили, крім одягу, бронежилети, каски, абсолютно всю захисну амуніцію.
Сергій Вознюк служив командиром гармати САУ у другій батальйонно-тактичній групі. Його мобілізували 20 червня, два дні провів на навчаннях на полігоні. На територію АТО потрапив 24 серпня – і одразу в «іловайський котел». Зараз у Сергія попереду двадцять діб відпустки, але хороший настрій бійця змішаний з гіркотою розчарування. І таке відчуття у всіх побратимів, запевняє він: «Це та війна, де автомати не потрібні. Головна в руках – лопата, щоб окопатися й чекати, поки припиниться обстріл. Вижити можна тільки так. Командування відсутнє, рішення доводилося приймати самим. На схід їхав за власним бажанням, керований патріотичними почуттями, але там відчув себе повністю безпорадним. Радий, що всі наші хлопці живі. Знаю, що після відпустки повернуся туди знову. І я не проти служити, але нехай українські бійці відчують чітку організацію. Ми розчаровані, бо дуже швидко перестали розуміти мету нашого перебування на сході: за що, за кого ми воюємо. Місцеві однаково хочуть в Росію, а ми, до всього, відчули власну непотрібність і для своїх командирів, і для своєї влади».
Справді, чому про свіжий сніданок та гарячий чай для бійців вкотре турбуються громадські активісти?
-Хороші хлопці повертаються, - відповідає Костянтин Зінкевич, - реальні герої, хто не кинув зброї в бою, не втік, а вистояв у найстрашнішому пеклі. Нам хочеться підтримувати їх і тут, де спокій та не лунають вибухи.
Цілодобовий контакт наші військовики звикли підтримувати саме з володимирськими волонтерами. Попервах із проханнями зверталися до влади, але ті залишилися без відповіді. Тому зустріти, зігріти й нагодувати героїв своїм обов’язком вважає громадська організація «Активіст».
Кристина Павлюк, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі