Немає такої людини в християнському світі, котра б не знала слова Ісуса Христа про те, що слід душу віддавати за свого ближнього. Дехто розуміє, що в даному випадку слово «душа» є синонімом життя. Але ж Господь закликає людину вибрати життя, тобто дбати про своє фізичне, моральне і духовне здоров’я, а також про здоров’я і благополуччя своїх рідних. Оскільки душа є сутністю людини, то цій сутності мають відповідати і вчинки людини. Таким чином, віддавати душу – це дбати про інших, турбуватися про них , допомагати їм.
Саме такою людиною, яка віддає людям душу, і є наш земляк Ярослав Миколайович Котилко. Він народився 4 липня 1986 року в селі Суходоли в селянській родині, навчався в місцевій школі. Отримавши атестата, вступив на юридичний факультет Волинського національного університету, опісля працював у Нововолинській міській раді. Спочатку обіймав посаду юриста відділу правової роботи, затим – відділу кадрів. Пізніше шлях проліг до Національної академії держуправління при Президенті України. Надалі відкрилися знову нові дороги. Пан Ярослав отримав стипендію на навчання в Польщі, у Вроцлавському університеті. Навчання тривало два роки. Надалі Ярослав вирішив повернутися в Україну і розробляти різні проекти.
- Я переїхав до Києва, де працював на різних посадах, а нині я є заступник начальника юридичного відділу Державної Служби з етнополітики та свободи совісті. Ця служба займається реєстрацією різних релігійних організацій, національних меншин. Паралельно 15 років тому ми почали займатися громадською діяльністю, а саме допомогою людям з інвалідністю. На початку діяльності ми допомагали людям з вадами і відсутністю слуху. Нам запропонували провести для людей з інвалідністю пікніки. До речі, такий пікнік ми нещодавно провели біля Ковеля. Ми назвали такий захід «Відпочинок єдності». Так місяць у нас поділений на три періоди. Перший період присвячений людям з порушенням опорно-рухового апарату. На другий етап ми запрошуємо людей з вадами слуху, а затим - з вадами зору. Досвід показав нам, що кожна група має свою специфіку і потрібно зважати на всі можливі нюанси. Необхідно запрошувати різних спеціалістів. Свою діяльність необхідно удосконалювати. Якщо ми розпочинали з наметових містечок, то тепер вже побудували будиночок, де умови значно кращі. Стало вже традицією запрошувати психологів. Практикуємо вечір талантів, коли кожен може розповісти про свій талант. Приїздили до нас рятувальники, розповідали, як слід поводитися з незнайомими предметами, продемонстрували велику пожежну машину. Медики зі швидкої допомоги вчили, як надавати першу медичну допомогу. Звичайно, ми зважаємо на запити і бажання людей. Для прикладу, були бажаючі, які хотіли навчитися, як оформлювати певні документи. Ми запросили адвоката. Всі ці заходи проводяться на природі. Слухачі сидять на стільчиках, доповідачі використовують певні стенди, для яких об лаштовані місця, - розповідає Ярослав Миколайович.
Проводяться і майстер-класи, наприклад, виготовлення речей з кераміки. Люди з інвалідністю роблять глиняний посуд, а організатори заходів потім цей посуд обпалюють. Це дуже всім подобається.
В недалекому майбутньому планується зустріч з вдовами загиблих захисників України. Також в планах заходи із дітьми –сиротами, чиї батьки загинули на війні. Надсилається в запит в обласне ТЦК, і звідти повідомляють, що у них також є вимоги щодо уваги для такої категорії людей. Також ТЦК надає писки людей, яким потрібне оздоровлення і так далі.
- Пане Ярославе, є ситуації, в яких багато важить займенник «я». Але і є обставини, коли багато залежить від слова «ми». Ви у своїй розповіді часто вживаєте саме цей займенник. Хто ж це ми? Розкажіть про ваших спільників.
- З самого початку діяльності у нас спрацювалася дружня команда. Це однодумці зі всієї Волині: ковельчанин Павло Смаль, володимирчанки Ольга Мартинюк, Олена Залуцька, лучанин Василь Смідюк, Ігор Заблоцький з дружиною. Це ціла сім’я волонтерів. Кожен має свою основну роботу, а тому, коли ми проводимо захід, кожен бере відпустку за власний рахунок. Проте ми завжди готові підстрахувати один одного. А наше волонтерство - це діяльність без жодної копійки. У нас відкриті банківські рахунки, куди нам спонсори можуть перекинути кошти. Нещодавно на запит військових ми завдяки спонсорам назбирали 150 тисяч. Відповідно ми надаємо звіт банку.
Так, життя є життям у любому прояві і його потрібно берегти. Саме в цьому і суть знаменитої фрази «відати душу за ближнього». На небесах є той, хто бачить шляхетні людські вчинки так само, як підлість і жорстокість.
- У мене є дружина і маленький син, якому 4 роки, - ділиться Ярослав Миколайович. – Ми любимо виїздити на природу і вже привчаємо сина любити деревця, квіточки, оберігати маленьких тваринок. Хочу ще сказати про те, ми проводимо курси жестової мови для працівників державних служб. Це задля того, щоб люди з вадами слуху могли скористатися послугами працівників ЦНАПів чи інших органів влади. Проводилися курси для працівників органів поліції, МЧС, міських та сільських рад, а також для медиків. У нас сильна співпраця з представниками релігійних організацій.
- Ви згадували, що певний час працювали з національними меншинами. Чи враховували ви питання національної мови, національної культури?
- У нас в цьому пані великого досвіду немає. Щодо Волині, то тут є меншини польська, угорська, білоруська, єврейська. До речі, єврейська меншина свого часу надавала нам фінансову допомогу. Інші меншини працюють в Україні через так звані громадські об’єднання національних меншин. До нас звернулися представники польської меншини і сказали, що українці з вадами слуху, які переїздять до Польщі, мають проблеми з польською жестовою мовою. Кожна жестова мова має свою специфіку. У нас народилася організація «Мігам», яка взяла на роботу нашу волонтерку, яка допомагає нашим співвітчизникам засвоїти жестову мову поляків.
Волонтерство забирає майже весь час Ярослава Миколайовича, але, якщо випадає вільна хвилина, присвячує подорожам разом з родиною. Сім’я побувала в Прибалтиці, в Боснії і Герцеговині, де ще є залишки страшної війни, в Португалії, відвідали інші країни Європи.
Нині Ярослав Миколайович проходить комісію ВЛК і готовий стати на захист Батьківщини. Що таке війна, знає з власного гіркого досвіду. У будинок в Києві, де він мешкає, влучила ракета, і саме в кімнату дружини і сина. На велике щастя, вони на цей час були відсутніми.
За волонтерську діяльність Ярослав Котилко нагороджений Почесною Грамотою Прем’єр-Міністра України, а також начальника Володимир-Волинської райдержадміністрації.
Антоніна Булавіна . с Суходоли Володимирський р-н.
Коментарі