Я люблю переглядати старі фото, адже на них можна побачити багато цікавого з минулих літ – ті події вже ніколи не вернуться, але вони назавжди зафіксовані фотографом для майбутніх поколінь.
Спілкуючись з Вірою Депо – донькою добре знаного у нашому краї священика світлої пам’яті отця Сергія Депо, я побачив у її домашньому архіві цікаву світлину, яка датується 80 роками вже минулого 20 століття. На цій знімці можна побачити отця Сергія Депо, який в той час був настоятелем Василівської церкви у Володимирі, диякона з Успенського собору отця Никандра, який мав потужний, сильний бас, який лунав по храму під час богослужіння (а ще він писав чудові вірші). Жінка на фото – Людмила Янович (регент хору Успенського собору), вона мала чудовий дзвінкий голос і прекрасно керувала хористами. Я пам’ятаю це зі свого дитинства. Позаду священиків стоїть чоловік у капелюсі, ймовірно, працівник КДБ.
Очевидно в той час на центральній площі Володимира , поблизу костелу Якима і Ганни відбувався антифашистський мітинг. На транспаранті бачимо напис «Засуджуємо злодіяння фашистських катів Вестерхайде і Целле» Вільгельм Вестерхайде був гебітс-комісаріатом міста Володимира-Волинського у 40 роках 20ст. – у час нацистської окупації нашого краю. Цей чоловік, по-суті, мав всю повноту влади у нашому місті в той час. Старожили розповідали, що він був дуже жорстоким, на прийом місцевих жителів приходив зі своєю улюбленою вівчаркою і нагайкою, якою запросто міг відлупцювати будь-кого, хто йому не сподобався. Такою ж жорстокою була його помічниця Йоганна Целле, яка як жінка, не гребувала тим, щоб вбивати маленьких дітей – тих які не належали до вищої арійської раси…
Безперечно, радянська влада залучила духовенство нашого міста до цього мітингу з пропагандистською метою. Хоча, отець Сергій Депо сам був свідком фашистської окупації, адже пережив Другу Світову війну. У їх родинному архіві я бачив документи того періоду, зокрема, про звільнення його мами від примусових робіт за станом здоров’я. Тож у його щирості і порядності ніхто не сумнівається, він був священиком і людиною з великої букви, заслужив повагу людей і звання почесного громадянина міста Володимира і району. До слова, у 2023 році виповниться 100 років від дня його народження і було би добре , щоб міська влада і громада посприяли встановленню меморіальної дошки на будинку по вулиці князя Романа, де він жив.
Хто би міг подумати , що через 80 років на землі України прийде сусід з півночі, який буде діяти так ж жорстоко як і фашисти-гітлерівці, а , може, і жорстокіше. Що ті, які звали себе братами , будуть вбивати українських дітей, ґвалтувати жінок, палити школи, лікарні і будинки…
Звісно, що церква не може стояти осторонь від цих подій. Багато священиків стали капеланами, як от отець Ігор Бігун, отець Юрій Здебський та ін. Духовенство допомагає біженцям, моляться за воїнів і підтримують їх моральний дух. Дехто із священиків Православної Церкви України загинув смертю хоробрих…
Та, як не прикро, є й інші священики, які дотримуються зовсім протилежної думки і стоять на стороні противника, якщо не відкрито, то приховано.
У цей складний час справжні патріоти повинні бути з українським народом, не залежно від того, духовенство вони чи миряни. Бо Україна у нас одна.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею.
Коментарі