Кажуть, аби позбутися душевного болю, треба про це розповісти, ніби ще раз пережити – і він відступить. Наша постійна читачка Вікторія М. (прізвище просила не вказувати) написала свою сповідь у листі до редакції:
«Справжнє і чисте кохання є. Я кохала по-справжньому двічі. Вперше, коли мені виповнилося шістнадцять, вдруге – тепер, коли мені тридцять п’ять. Я порівнюю чи-то поєдную ці два стани, і серце кричить від болю. Кожна жінка потребує любові. Любов – це Божий дар. У мене – своя любов. І свій біль. Так трапилося… Мій перший коханий загинув в автокатастрофі. Важко було пережити цю трагедію батькам, для мене це й тепер біль. Я часто вночі прокидаюся і наче бачу крізь густий туман обличчя Богдана. Він тягнеться до мене, але щось забирає його. Я кричу: «Богдане!.. Богданочку!.. Богда…» Але тиша дає зрозуміти, що все минуло і нічого вже не повернеш.
Богдан – Богом даний. Здається, саме це означає його ім’я. То чому ж Господь розпорядився так? Може, щоб через страждання, через біль душі я вдосконалювалася?
Сьогодні у мене є людина, яка кохає мене. Ми скоро одружимось. Але Богдан не йде від мене, він тримає мене позасвідомо і щоночі кричить у моїх снах: «Не відпущу! Не віддам тебе!» Моя любов до Богдана не згасла, але й Вадима кохаю, реального. Мені важко визначитися, хто мій єдиний. Я повторюю собі чи тобі, Богдане, що не знаю, чи хочу бути з тобою. Нестерпним болем щемить моя душа. Відпусти мене, Богдане, я хочу мати сім’ю, дітей і майбутнє. Своє і реальне! Ти тримаєш мене позаземним існуванням. Навіщо? Прийди в сон ще раз, але тільки для того, щоб відпустити».
Життя триває, а доля готує все нові несподіванки. Ви кохали по-справжньому? Важко відповісти? Чи важко визначити, що таке справжнє кохання? Кажуть, воно повинне бути вистражданим. Якщо ви маєте свої історії, пишіть, заходьте, ми завжди раді зустрічі з вами.
Анна Коваль, м. Володимир-Волинський
Коментарі