Великі проблеми маленької частини села Фалемичі, де ніхто не передплачує газет

Публікації

Неподалік Володимира у надзвичайно мальовничій місцині, на горбочку біля річки Луги, розташувався маленький населений пункт. Його називають Фалемичі (колишній радгосп). Це уточнення не випадкове, адже село із загальною назвою Фалемичі ділиться на три розкидані частини: окрім уже названої, є Фалемичі центральні і Фалемичі Вілька. Якщо дивитися по карті, то протяжність села навпростець сягає більше семи кілометрів. Але щоб добратися автомобільними шляхами з радгоспу до Вільки, доведеться подолати значно більшу відстань – такі вже географічні особливості.
На території колишнього радгоспу знаходиться лише 30 дворів і зареєстровано 70 жителів. Тут багато гарних ошатних обійсть – видно, що в селі мешкають працьовиті та хазяйновиті господарі.
У розпал робочого дня людей на вулиці немає, тож, аби поспілкуватися з місцевими мешканцями, заходжу на декілька подвір’їв. Дізнавшись, що я з газети, мої співрозмовники буквально ошелешили звісткою: в їхньому селі «геть нічого нема», тобто відсутня звична для жителів інших сіл інфраструктура. Про такі надбання цивілізації як магазин або хоча б ларьок, а тим більше дитячий садок, школа, відділення зв’язку чи медпункт тутешні жителі можуть лише мріяти. Кажуть, їхнє село впродовж останніх двадцяти років занепадає і жодних перспектив вони не бачать. У даній ситуації рятує лише близька відстань до міста і наявність чотирьох рейсів маршрутки на день – отже, все, чого не можна зробити у селі, вирішують у Володимирі. А це дуже непросто, коли на місці навіть буханця хліба не купиш.
Якщо заглибитися у проблеми селян, то картина виглядає так.
Село назвати вимираючим ніяк не можна. За словами мешканців, тут підростає 16 дітей, із них четверо школярів. До навчального закладу учні доїжджають на рейсових автобусах, через що постійно запізнюються на уроки. З дошкільнятами ще складніше. Мами не можуть піти на роботу, бо змушені доглядати малечу. Та й страждають самі діти, адже не отримують обов’язкової на сьогодні дошкільної освіти та належної підготовки до школи під керівництвом фахівців. А найближчий садочок далеко, у с.Зимне, возити туди малюків просто нереально. Водночас у маленькому селі відкривати навчальні заклади, звісно, ніхто не буде – нерентабельно.
Також виявилося, що у населеному пункті люди не передплачують періодичних видань, бо нікому їх доставляти. Поштарка приїжджає з міста тільки тоді, коли людям треба виплатити пенсію. Добре, що хоч радіо і телебачення ніхто не відімкнув.
Погана ситуація і з медичним обслуговуванням. ФАП є у центральних Фалемичах, а звідти три кілометри. На все велике село тільки один медпрацівник. Та й «швидку» з міста у разі потреби доведеться почекати. Про те, що хтось надасть екстрену допомогу, як, не дай, Боже, трапиться щось лихе, годі й казати. Тож фалемичанам залишається побажати дуже міцного здоров’я і ніколи не хворіти.
До цього додається ще одна проблема. У селі лише дві вулиці, одна з них заасфальтована, а інша, Центральна, – ґрунтова. Їздити по ній можна лише у суху погоду, бо на дорозі утворилася заглибина, яка під час дощів заповнюється водою і стає непролазною як для людей, так і для транспорту.
З ностальгією згадують селяни ті часи, коли у селі був радгосп – господарство Володимир-Волинського консервного заводу. А надто – директора підприємства Віктора Скромного. Цей чоловік вирішував не тільки виробничі питання, а й дбав про добробут людей. Саме завдяки Віктору Павловичу село було газифіковано, на дорозі вздовж річки поклали асфальт, навіть зробили водопровід. Щоправда, з водопостачанням селянам не пощастило. Кажуть, з кранів текла іржава вода, не придатна для використання в їжу. Причина, мабуть, полягає у тому, що в надрах землі є залізна руда. Задля розв’язання цієї проблеми потрібно було поставити обладнання для знезалізнення води. Але, на жаль, зробити цього, як багато чого іншого, просто не встигли – завод закрили, відповідно розвалився радгосп, а разом з ним зникла надія людей на краще життя.
Чимало чула нарікань на адресу Зимненської сільради, якій підпорядковане село, де про Фалемичі, на думку місцевих мешканців, забули. Щодо водопроводу, то ніякого обладнання не купували, а знайшли найдешевший варіант – перекрили воду. Тож господарі зробили для себе артезіанські свердловини і користуються ними уже багато років. А як пам’ятка про колишні часи та вкладені чималі кошти стоїть неподалік села водонапірна вежа.
* **
Звісно, не всі перелічені негаразди села пов’язані з місцевою владою, а радше із ситуацією в країні, недосконалим державним устроєм та одвічним браком грошей. Недарма на часі проведення адмінреформи та перерозподіл бюджетних коштів, левова частка яких повинна залишатися на місцях. Тоді хоч з’явиться надія на кращу перспективу – були б хороші, а головне чесні господарники.
Щодо медичного обслуговування, то нині воно не в компетенції сільради. Сільські ФАПи підпорядковані ТМО та Міністерству охорони здоров’я відповідно.
Із запитанням, чи є у перспективному плані сільради розвиток інфраструктури с.Фалемичі, звернулася до сільського голови В’ячеслава Католика. В’ячеслав Артурович не обіцяв у найближчому майбутньому якихось глобальних зрушень, однак запевнив, що на порядок денний чергової сесії сільради, яка відбудеться у липні, буде винесено питання виділення коштів на поточний ремонт вулиці Центральної с.Фалемичі, а відтак планується вже цього літа зробити підсипку дороги породою чи іншим твердим матеріалом з подальшим грейдеруванням.
Міла Сергєєва, с.Фалемичі, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі