«Вас врятував Бог – і Богові маєте віддячити»

Попри песимістичні прогнози лікарів, жителька Красностава Ніна Янішевська одужала від тяжкої хвороби і присвятила своє життя церкві.
Під час візиту у с.Красностав мені пощастило познайомитися з місцевою жителькою Ніною Михайлівною Янішевською. Її ім’я постійно на устах мешканців села, бо заслуги цієї невтомної жінки перед громадою важко переоцінити. Звісно, виникло бажання зустрітися з нею, і ось господиня з гарними карими очима і красивим рум’янцем на щоках запрошує мене до хати. Важко уявити, що ця жінка вже розміняла восьмий десяток, бо виглядає значно молодшою, а своєю енергійністю ще дасть фору молодим.
…Маленька Ніночка рано стала напівсиротою. У 32-річному віці помер її батько, і мама залишилася з двома дітлахами сама. Жили тоді Веремчуки на хуторі Комарівка бідно і важко. Аби бути ближче до людей, Нінина мама Марія Іванівна вирішила переїхати у Красностав. У 1952-му дерев’яну хату перевезли у село, і сім’я оселилася на новому місці. Тоді дівчинці виповнилося 7 років, і вона пішла у місцеву школу. Мама трудилася у колгоспі. Суттєво допомагала виживати у скрутні часи годувальниця-корова.
На зміну дитинству прийшла юність. Ніна чітко визначилася з життєвим вибором і по закінченні вечірньої школи стала студенткою Рожищенського зооветеринарного технікуму. Там же у Рожищі дівчина познайомилася з місцевим хлопцем Григорієм – гарним, добрим та роботящим. Закохалася і вийшла заміж. Але по закінченні навчання Ніні не хотілося залишатися у чужому містечку, тож молоде подружжя Янішевських перебралося у Красностав. Будучи дипломованим спеціалістом, жінка без проблем влаштувалася у колгосп ветеринаром, а чоловік працював водієм. У 1969-му молоде сімейство поповнилося новим членом – на світ з’явився хлопчик, їхній син Петро.
Григорій Петрович власноруч збудував у селі хату, і вже у 1973 році Янішевські відзначили новосілля. Здавалося, живи та радій, виховуй синочка, але через рік з Ніною сталася біда – вона серйозно захворіла. Аби врятувати молоде життя, хвору терміново літаком доправили до Львова. Стан жінки був важкий і ніхто з лікарів не вірив, що вона виживе. Проте сталося диво. Ніна знову підвелася на ноги, і почався процес одужання. Тоді один із лікарів вимовив фразу, яку Ніна Михайлівна запам’ятала на все життя: «Вас врятував Бог – і Богові маєте віддячити».
Така нагода трапилася, але пізніше. 17 років тому в селі помер церковний староста Павло Матвійович Веремчук, і тоді громада рекомендувала на цю почесну посаду Ніну Михайлівну. Жінка, пригадавши слова львівського лікаря, не вагалася ні хвилини і погодилася на пропозицію. Увесь цей час, будучи старостою, вона сумлінно виконує свої обов’язки, і навіть більше – живе церквою, згуртувавши навколо себе багатьох односельців. Ця діяльність стала для неї сенсом життя.
Доля розпорядилася так, що вісім років тому відійшов у інший світ чоловік пані Ніни. Єдиний син із дружиною, вчителькою місцевої школи Світланою, та молодшим сином-восьмикласником Юрком проживає у селі окремо. А їхня дочка – старша онука пані Ніни, красуня і розумниця Вікторія – уже встигла отримати червоний диплом агронома львівського вузу та вийти заміж за гарного хлопця Миколу з Іваничівського району. Молодята також мешкають у селі.
Ніна Михайлівна після 43-річного стажу роботи за спеціальністю спочатку в колгоспі, потім у сільгосппідприємстві «Мрія» із запізненням вийшла на заслужений відпочинок, щоб на повну силу продовжити працювати у храмі. Вдома її самотність розділяють домашні улюбленці – песики та коти, не дає сумувати й домашнє господарство, яке тримає жінка скоріш за звичкою, ніж з необхідності. А про церкву та своїх найкращих у світі односельців може розповідати годинами.
Храм Божий – справжня окраса села
На фоні гарного зимового пейзажу ясно-синя ошатна будівля Свято-Василівської церкви виглядає особливо урочисто і нагадує картинку з дорогого глянцевого журналу. За розповіддю Ніни Янішевської, дерев’яний храм був зведений майже 115 років тому – у 1903-му – та є пам’яткою архітектури місцевого значення. І хто знає, чи прожила б будівля так довго, якби не старання місцевих мешканців, яким для храму нічого не шкода – ні праці, ні коштів.
Чого тільки не відбувалося навколо церкви за її вікову історію, а вона функціонувала, навіть у радянські часи, хоча й довго оговтувалася від жахливого випадку, що трапився у 60-ті роки минулого століття. Почалося з того, що п’яним місцевим чоловікам, мабуть, захотілося пригод. Вони вибили вікно у храмі, приміщення облили бензином і підпалили. Побачивши вогонь, люди миттю збіглися рятувати церкву. Нині вже покійний Пилип Мазурок та житель села Володимир Юрчук викликали на підмогу з військової частини пожежну машину – і так спільними зусиллями перемогли вогонь. Звісно, будівля дуже постраждала, а вандалів-паліїв покарав Господь. Кажуть, усі вони важко помирали.
Ніна Михайлівна добре пам’ятає щирого та доброго настоятеля церкви Петра Лебедя, який правив цілих 40 літ. А після його смерті парафію очолив о.Іван Симулик. З його благословення місцеві мешканці вирішили, хай там що, відновити храм і зробити ще кращим, ніж був до пожежі. Сільські ентузіасти нині покійні хористки церкви Марія Гудик, Олена Веремчук, Ганна Савчук, а також Петро Селещук, Іван Нечипорук та староста Панас Луцюк ходили по селах, збирали гроші на ремонт храму, шукали меценатів. Зусилля не були даремними. Так з’явилася можливість провести першочергові ремонтні роботи, замінити дві крокви, розпочати обновляти кіоти.
Уже пізніше, коли настоятелем храму став о.Сергій Зозуль, у церкві поступово стали оновлювати все: перекрили дзвіницю, повністю замінили куполи, у тому числі великий середній. Священик разом із хористкою церкви Любов’ю Гудим купували у Києві нові ікони. Крім того, селяни приносили полотно, що завдяки місцевому художнику Григорію Різнику, зараз жителю Луцька, перетворювалося на зображення святих, які теж зайняли у церкві своє гідне місце.
Роботи тривали. У храмі замінили вікна, реставрували восьмигранник під центральним куполом, а між іконами художник на ім’я Олександр з Володимира виконав гарний орнамент. Також оновили іконостас, придбали престол для вівтаря. Місцеві мешканки Марія Нечипорук та її дочка Світлана вишивають для церкви рушники та скатертини, доглядають за сільським хрестом (фігурою). Подбала громада й про зовнішній вигляд церкви та її подвір’я: пофарбували стіни і замінили поріг храму, доріжки вклали косткою. Особливо гарно на території храму в теплу пору року. Завдяки Ніні Доскоч, Іванні Гудик та Ірині Гірняк, які відповідають за озеленення, церковне подвір’я потопає у квітах та інших насадженнях. А зараз його справжньою окрасою є висаджені жінками пухнасті ялинки.
-Усі грандіозні перетворення у церкві стали можливими як завдяки нашому настоятелю о.Сергію – молодому дбайливому та хазяйновитому чоловікові, наділеному хорошими організаторськими здібностями, так і нашій найкращій у світі громаді, - каже Ніна Михайлівна. – Користуючись нагодою, дякую усім добрим людям – і своїм, і чужим парафіянам, які жертвували на ремонт нашої святині. Були й такі, хто вносив по 5 – 7 тисяч гривень. Дякую нашим хористкам Любові Гудим, Марії Селещук, Марії Семенюк, Тамарі Вітрук, нашому паламарю і керівнику хору Андрію Гнатюку та іншим, які щороку із чудовою віншувальною програмою на різдвяні свята ходять по селах, відвідують друзів та знайомих у Володимирі, а всі виручені кошти віддають на потреби церкви. Дякую матушці Людмилі, яка, не зважаючи на те, що виховує двох малюків, організувала цього року чудовий вертеп. Красноставські діти виступали і в нашій церкві, і в Галинівській. Дякую усім господарям за чудовий прийом наших колядників та щедрувальників. Нехай Господь дарує вам міцне здоров’я та допомагає у всіх добрих справах!
Прихожани Свято-Василівської церкви не збираються зупинятися на досягнутому, адже немає кінця досконалості. А ще тому, що сьогодні залишається нерозв’язаною одна з найгостріших проблем – опалення храму. Масляні радіатори, що нині обігрівають приміщення, є досить затратними і себе не виправдовують. Тож мрія людей – зробити нову систему опалення та придбати котел на тверде паливо. Але сьогодні це для громади надто дороге задоволення. Ніна Михайлівна каже, що вже й незручно звертатися до селян. Уся надія на спонсорів, що погодяться допомогти. Красноставці будуть їм дуже вдячні.
Міла Сергєєва, с. Красностав, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі