Валентина Томчук: «Дякую, що ви є. Без вас не було б і мене»

На шляху до мети молодий староста сіл Зоря, Селиськи та Ворчин завдяки демократичному стилю роботи та особистим якостям за короткий термін зуміла згуртувати громаду і досягти помітних успіхів.
На початку минулого року була створена Устилузька ОМТГ. Згідно із законодавством, на території колишніх сільрад, що увійшли до складу об’єднаної громади, працюють сільські старости. Вони на місцях координують зв’язки громадян з органом місцевого самоврядування – Устилузькою міською радою, на замовлення селян виготовляють різноманітні довідки, ведуть військовий облік, здійснюють контроль за роботою комунальних закладів: шкіл, дитячих садків, клубів, бібліотек та ФАПів. І, звісно, беруть безпосередню участь в організації та проведенні суспільно-корисних і культурних заходів у селах. Аби впоратися з таким обсягом роботи, недостатньо лише високого рівня освіти. Тут потрібна ціла низка особистісних якостей: відповідальність, енергійність, цілеспрямованість, комунікабельність і, головне, бажання працювати. У молодого старости сіл Зоря, Селиськи та Ворчин, члена Аграрної партії України Валентини Томчук усі ці риси є, і навіть більше. Вона знає, чого хоче, впевнено йде до мети – покращення життя селян. І з перших хвилин знайомства підкорює своєю щирістю та оптимізмом.

Особисте
Валентина народилася і виросла у Зорі. Вона – єдина донька колишніх колгоспників, подружжя Жолначів. З раннього дитинства у дівчинки зародилася мрія стати педіатром. Вона гралася в лікарню і своє майбутнє бачила у білому халаті. Сім’я приділяла багато уваги розвитку не по роках розумної дитини. А дідусь Олександр Анастасійович Шарко займався з Валюшкою математикою, навчив її писати і читати. Вже у шестирічному віці дівчинка легко рахувала до ста, вміла писати друкованими літерами і чудово підготовленою пішла до школи. Добре вчилася, а по закінченні дев’ятирічки зібрала документи і поїхала вступати до Ковельського медучилища. Однак з’ясувалося, що бракує однієї довідки, тож довелося повернутися додому. Рідні побачили у цьому певний знак, бо дуже не хотіли, щоб Валя своє майбутнє присвятила медицині. І їм вдалося відговорити дівчину від цього та вмовити продовжити навчання в Устилузькій загальноосвітній школі.
-У прикордонному містечку жила у дядька, а на вихідні, як студентка, їздила додому. Коли ж отримала атестат зрілості, училище мене вже не цікавило. Хотілося здобути вищу освіту. І так сталося, що після розгляду варіантів, усе ж пов’язаних з медициною, мій вибір зупинився на факультеті економіки і підприємництва Рівненського національного університету водного господарства, - розповідає Валентина.
Обраний фах прийшовся дівчині до душі. Зізнається, що жодного разу не пошкодувала про свій вибір.
Після п’яти років навчання на стаціонарі і з дипломом спеціаліста розпочався її трудовий шлях. Спочатку працювала бухгалтером у ТКЦ «Княгині Ольги» у Володимирі, потім – в одному із супермаркетів Нововолинська. Аж раптом надійшла пропозиція з Луцька спробувати свої сили у конкурсі на заміщення вакантної посади головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку, фінансів та звітності головного управління Держгеокадастру Волинської області. Валентина ризикнула і, обійшовши конкурентів, стала державним службовцем.
В обласному центрі відбулися зміни і в особистому житті дівчини. Вона вийшла заміж. Обранцем став Віктор Томчук, з яким Валя випадково познайомилася у Володимирі й довго зустрічалася. Молодята оселилися в обласному центрі.
Після п’яти років роботи в установі Валентина пішла у декретну відпустку. На цей період подружжя вирішило переїхати у Зорю до Валиних батьків. Невдовзі на світ з’явилася їхня донечка, яку назвали Даніелою.
От тільки не склалося сімейне життя. Віктор, будучи будівельником, постійно їздив на заробітки, тож шлюб молодої пари все більше нагадував дистанційний. Це власне і стало основною причиною спочатку віддалення одне від одного, а потім – остаточного розриву.
Тож фактично сама, без чоловіка, Валя виховувала донечку, яка стала найяскравішим промінчиком світла і для неї, і для бабусі з дідусем. У повсякденних клопотах швидко промайнуло більше двох років. Дануся підростала, все було добре, тільки скучила Валентина за роботою. Хотілося скоріше повернутися до Луцька на свою посаду.
-Аж раптом у селі відбулися зміни. Склав повноваження Олександр Мосорук, і на території колишньої сільради оголосили вибори нового старости. Я подумала: навіщо кудись їхати, як тут, на місці, роботи непочатий край, - ділиться моя співрозмовниця. – Словом, вирішила спробувати себе в новому амплуа – і висунула свою кандидатуру.
На виборах, що відбулися 20 серпня минулого року, Валентину чекала чергова перемога. Вже за три дні її вітали з новим призначенням. Вона від початку знала, що робота у затишному луцькому кабінеті за нею зберігається, бо оформилася за переведенням і в будь-який момент може повернутися до обласного центру, де більше перспектив. Проте так поринула в роботу старости, що зараз усе це розглядає лише як запасний варіант.

«Якщо самі не зробимо – ніхто не зробить»
-Спочатку на новій посаді побоювалася лише одного: чи вдасться згуртувати людей, адже в останні роки селяни якось зневірилися, поринули в особисті проблеми і перестали цікавитися громадськими справами. А так хотілося щось змінити, зробити ж це самотужки нереально.
Але сумніви були марними. Селяни підтримали старосту у всіх починаннях і уже невдовзі стали помічати позитивні зміни. Передусім сподобалося те, що Валентина дослухається до думок людей, часто організовує сходи селян, де гуртом вирішуються проблемні питання.
-На зборах я постійно повторюю: «Якщо самі не зробимо – ніхто не зробить». Ці слова вже стали нашим гаслом.
І робота закипіла. Уже 9 жовтня на Івана Богослова вперше за багато років у Зорі влаштували грандіозне престольне свято. Запросили ансамбль пісні і танцю «Колос». У клубі зібралося багато людей, які були дуже задоволені заходом.
Після цього за співфінансування Устилузької міськради та сприяння депутатів райради Павла Карпюка та Ігоря Антощака, які постійно роблять великий вклад у життя громади, у закладі культури розпочали капітальний ремонт. Замінили вікна, двері, а цього року планується встановити новий котел та виконати косметичні роботи. Написали звернення на капітальний ремонт дороги Н-22, так званий «зоряний шлях», чого давно всі чекають.
Але головною подією цього року стало відкриття у Зорі дитячого садочка. Реконструкція тривала 10 років. Її ще розпочав колишній сільський голова Олександр Мосорук, написавши проект в обласний Фонд регіонального розвитку. Після заміни у приміщенні столярки на якийсь час роботи призупинилися, і тільки цього року вдалося завершити цей проект. Зараз у сучасному затишному садочку виховується 24 дитини, у тому числі 3-річна Даніела.
Одне із завдань, яке окреслила для себе Валентина Томчук, – регулярне проведення благоустрою та підтримання чистоти у населених пунктах. Задля вирішення питання виконкомом міської ради було закріплено за бюджетними організаціями певні ділянки у селах, за які вони відповідають, – і скрізь стало помітно чистіше. Також Валентина напередодні Провідної неділі реалізувала ще один давній задум – прибирання загального на три села кладовища. Аби долучити місцевих мешканців, розвісила оголошення у всіх людних місцях. І знову раділа підтримці. Протягом двох днів на цвинтарі було, як у мурашнику. Розчистили стихійні сміттєзвалища, вирубали чагарники, впорядкували закинуті могили та ще й паркан пофарбували – любо глянути. Жінка каже, що аж плакала від радості.
-Дуже задоволена громадою, підтримкою активістів та депутатів. Дякую, що ви є. Без вас не було б і мене, - щиро звертається до селян Валентина.
І це лише початок. У найближчих планах – концерт до 9 Травня біля обеліска Слави та підготовка до Дня села, який відтепер відзначатиметься влітку. До речі, сама староста бере участь і в концертних програмах, бо співає у складі вокальної групи «Зоряночка».
На завершення хочеться побажати Валентині подальших успіхів та натхнення і, звісно, жіночого щастя. Зараз її серце відкрите для нового кохання.
Міла Сергєєва, с. Зоря, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі