«В пам’ять про героїв Майдану потрібно йти до переможного кінця»

Ці слова належать учаснику Революції Гідності та АТО Андрієві Левчуку.
Кажуть, що кожному поколінню випадають свої випробування і свої герої. Та пам’ять незмінно крокує від одного покоління до іншого, бо неможливо забути тих, хто присвятив себе до кінця найдорожчому – Вітчизні і рідному народу. З буремних днів Майдану йтимуть разом зі своїм народом у майбутнє герої Небесної Сотні, які загинули за те, щоб українці мали гідне, по-справжньому демократичне життя. Та події склалися так, що нині деякі люди запитують себе: а чи дійсно був потрібен Майдан? Чи потрібно було поспішати до Європи, якщо країна ні економічно, ні соціально, ні, якщо хочете, інтелектуально (чи ментально) до цього не готова? Дехто відкрито звинувачує Майдан як причину протистояння на сході України. Напевно, подібні висловлювання важко слухати тим, хто пережив ці дні звитяги і тривоги.
Андрій Левчук народився 1983 року в Горохові. Про себе розповідає неохоче, вважає, що сторінки його власної біографії не є об’єктом особливої цікавості. Та із задоволенням пригадує епізод, який свого часу запав у його дитячу душу. Одного разу на очі хлопчику потрапив пам’ятник, на якому були написані надгробні слова полеглим захисникам України. Прочитавши зворушливу епітафію, Андрійко зацікавився історією України (не тією, яку пропагували радянські підручники з історії, а справжньою, українською). Під впливом вивченого, прочитаного формувалися зовсім інші переконання. Саме вони вже дорослого, змужнілого Андрія Левчука привели до лав партії «Свобода». В 2015 році він балотувався в депутати міської ради.
Коли почалися події на Майдані, Андрій разом з побратимами пішов захищати право народу на достойне європейське майбутнє. Поряд з ним до самого кінця були вірні побратими – Олександр Приступа, Армен Арутюнян та інші. Із захопленням говорить про Тараса Марходея, який був двічі контужений і залишився в тіні своєї скромності, нині несе службу в 14-й ОМБр.
-Кажуть, що не потрібен був Майдан? – гірко всміхається Андрій. – Так, народ в черговий раз обманули, підло обманули. Та Майдан показав, що народ здатен боротися за свою свободу, що тільки разом ми – справжня сила. Жертви загиблих на Майдані – це не трагедія. Це вічний поклик до боротьби, до єдності та попередження про те, що темні сили не дрімають і їхній опір буде досить міцним. Але саме в пам’ять про тих людей, які загинули на Майдані, ми не маємо права здаватися. В пам’ять про Героїв Майдану потрібно йти до переможного кінця.
Зі світлин, зроблених на Майдані, дивляться втомлені, але щасливі обличчя. Відчувається, що ці молоді люди переповнені позитивними емоціями від того, що на головному майдані столиці України власними руками творили історію. Таке ніколи не забудеться. Таке вічно житиме в душі.
Коли на сході України розгорілося протистояння, Андрій Левчук разом з побратимами добровільно пішли в АТО, брали участь в бойових хрещеннях на Луганщині та Донеччині.
-Зворушливою залишиться в спогадах безкорисна допомога киян, яку вони надавали наметовому містечку. Щиро дякую їм за це. А також особлива подяка за те, що саме жителі Києва надали нам транспорт, яким ми виїхали зі столиці, направляючись на схід, - пригадує Андрій.
Під час бойових дій на буремному сході Андрій та його товариші були першими, хто прийняв урочисту присягу козака Українського реєстрового козацтва. Цієї присяги всі вони сумлінно дотримуються. Надалі Андрій став контрактником. Нині, перебуваючи на Яворівському полігоні, знову готується повернутися в зону АТО.
-Наступного Майдану не буде, - впевнено каже Андрій Миколайович. – Вже не буде трибун, наметових містечок. Народ говоритиме з владою по-іншому. Як саме – можна лише здогадатися. Ми, воїни України, завжди готові підтримати наш народ. Тільки разом ми переможемо. Я свій життєвий вибір зробив і ніколи про це не пожалкую.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі