Уже й не сподівалася побачити сина, а тут - такий сюрприз!

Цю історію розповіла випадкова попутниця, з якою разом їхали в автобусі. Багато років тому її дядько поїхав із рідного села в інший кінець країни – там у нього з’явилася сім’я і робота. А вдома залишилася 65-річна мати, яка дуже сумувала з приводу від’їзду любого сина. Мобільні телефони у ті часи були тільки омріяним благом, тому єдина надія лишалася на пошту. Але за півроку Юрій так і недав знати про себе. Боячись прогавити листоношу, бабуся організувала на вулиці перед хатою спостережний пост – винесла стільчик, іноді навіть обідала на вулиці. День у день, проходячи повз неї, листоноша співчутливо розводила руками: мовляв, знову листів немає. І тоді Катерина Петрівна відправлялася на поле по траву для домашньої живності. Поверталася додому втомлена, але не втрачала надії: завтра - новий день, а значить - нова пошта.
Так минуло п’ять років. Від Юрія - ні звісточки. Мати посивіла, змарніла, без палички вже не могла ходити. Одного разу, стомившись від очікувань, Катерина Петрівна, нікому нічого не сказавши, сама відправилася на пошуки сина. Хоча про те, де він знаходиться, знала лише приблизно. Можна тільки уявити, якою важкою була ця подорож для сімдесятирічної жінки, яка до того ж погано чує. Юрій очам своїм не повірив, коли побачив, що мама стукає у вікно. І нічого не міг сказати на своє виправдання: не писав – і все тут. Після візиту матері він на деякий час виправився. Хоч і рідко, але давав про себе знати. А потім зв’язок знову обірвався. Якось Катерина Петрівна написала синові чергового листа, а відповідь отримала від його дружини: “Ми з вашим сином розлучилися. Він поїхав до Польщі, адреси не залишив”. Старенька важко перенесла цю новину, через постійні переживання у неї почалися галюцинації і проблеми із психікою. На щастя, крім сина, у Катерини Петрівни була ще й дочка, і вона забрала маму до себе.
Минуло ще шість років очікування. І ось одного разу Юрій зателефонував з Польщі по скайпу до своєї племінниці, і попросив організувати йому бесіду з мамою. На спілкування двох найрідніших людей без сліз неможливо було дивитися. Практично глуха Катерина Петрівна вже й не сподівалася побачити сина, а тут - такий сюрприз! І хоча вона не почула жодного слова, просто налюбувалася ним. Що відбувалося в душі чоловіка, який ігнорував свою матір стільки років, відомо лише йому...
Лілія Кушнір

Розділ новин: 

Коментарі