Усі сім «я» родини Виголінських-Кішт-Ігнатовичів та їхні різнобічні цінності

Для цієї чудової сім’ї устилужан головне – не матеріальні статки, а духовність – життя, наповнене змістом, що виходить далеко за межі рідної домівки…
В одному з ошатних приватних будинків у прикордонному Устилузі мирно проживають під одним дахом дружні, працьовиті, талановиті, гостинні та привітні люди – одразу чотири покоління сім’ї Виголінських-Кішт-Ігнатовичів. У їхній затишній оселі панує особливо приємна енергетика добра, щирості, відкритості та аромат свіжої випічки, яблук і кави. Уже з першої хвилини спілкування виникає відчуття, що знайома з цими людьми все життя. Отже, давайте знайомитися ближче.
Найстарша у родині – 78-річна Галина Іванівна Виголінська, яку знає і поважає не одне покоління устилужан, адже жінка все життя працювала на освітянській ниві, трудилася вчителькою початкових класів у місцевій школі.
Ії покійний чоловік Володимир Трохимович також був знаною людиною, і не тільки в місті, а й в районі. Протягом 14-ти років обіймав посаду устилузького міського голови, добився будівництва шкіл в Амбукові та Залужжі, де раніше працював у початковій школі.
Галина Іванівна проживає з сім’єю дочки Тетяни Володимирівни Кішти. Пані Тетяна пішла по стопах батьків і також стала педагогом – навчала математики в місцевій ЗОШ. Нині на пенсії, але не втрачає тісного зв’язку ні з навчальним закладом, ні з колишніми учнями та їхніми батьками, ні з їхніми численними знайомими. Це жінка-запальничка, щира, відкрита, активна, усміхнена, надзвичайно приємна у спілкуванні. Здається, Тетяну Володимирівну любить і шанує все місто. Та хіба може бути інакше?! Вона сама не сумує і намагається скрасити життя інших людей, сповнюючи його новими незабутніми враженнями. Жінка обожнює подорожувати і вже 15 років поспіль, ще з часів роботи в школі, на громадських засадах організовує поїздки по визначних місцях для всіх бажаючих устилужан.
-Група набирається завжди. Замовляємо автобус – і вперед! Де ми тільки не побували! Постійно їздимо на прем’єри у Луцький драмтеатр, переглядаємо вистави у Львівському оперному, подорожуємо святими місцями, бачили старовинні замки Львівщини та багато-багато цікавого на теренах України. І при цьому дотримуємося правила: щороку обов’язково новий маршрут. До початку війни на сході якось видався рік, коли ми здійснили 15 захоплюючих поїздок, - розповідає Тетяна Володимирівна.
Також жінка – чудова господиня вдома. Дуже смачно готує, а своїм хобі називає випічку. Її здібності оцінили всі. Тетяні Володимирівні часто замовляють торти та печиво на весілля. Але й і цим не обмежуються таланти жінки. Маючи, крім математики, години обслуговуючої праці в школі, вона свого часу закінчила курси крою та шиття, опанувала всі ручні мистецтва, які стають у нагоді в повсякденному житті.
Свого чоловіка Олександра Семеновича пані Тетяна називає трудоголіком, адже не може він сидіти без роботи. Працює водієм у Володимир-Волинському лісгоспі. Багаторазово відзначався як один із найкращих на підприємстві. Його робочий автомобіль завжди в ідеальному стані. Нічим не поступаються і город, подвір’я, господарські споруди, якими опікується чоловік вдома і де постійно панують порядок та чистота.
Подружжя Кішт виростило двох дітей. Молодший Володимир з дружиною емігрував в Італію, бо тільки у цій країні зміг знайти достойне застосування своїм здібностям. Пані Тетяна каже, що син з дитинства закохався в мистецтво, особливо йому подобалося ліпити фігурки з пластиліну. Розвиваючи своє захоплення, Володимир спочатку закінчив факультет образотворчого мистецтва у Володимир-Волинському педколеджі, потім – Київський інститут культури і мистецтв. У Римі, Неаполі та Венеції реставрував фасади старовинних будівель, згодом трошки змінив напрямок діяльності, але ніколи не зраджував своєму хобі. Не розривав і стосунків з родиною – відстань між рідними компенсує спілкування по скайпу і поїздки у гості.
А старша дочка і мамина тезка Тетяна залишилася в батьківській хаті, сюди ж привела свого чоловіка і тут, в колі дружної сім’ї, підростають двійко їхніх діток. Молоду сім’ю об’єднує прізвище Ігнатович.
Красуня Тетяна вочевидь успадкувала таланти всього свого роду, а в чомусь навіть пішла далі і має безліч власних авторських надбань. Таня з дитинства добре малювала і мріяла стати модельєром. Як і брат, закінчила педколедж, потім інститут реклами в Києві. Працювала в Устилузькій міській раді, якийсь час жила у Луцьку і була художнім редактором «Волинської газети». Але своє справжнє покликання розкрила під час декретної відпустки, коли з’явився час на творчість. Таня пробувала себе в різних видах мистецтва, і, за що б не бралася, все гарно вдавалося. Вишивала нитками сорочки, засвоїла техніку плетіння сувенірів з паперової лози, робила неймовірної краси писанки і магнітики на холодильник, з допомогою комп’ютера виготовляла альбомчики і фотокниги для дітей, а пізніше – і весільні альбоми. На 50-річний ювілей місцевому священику Феодору Лафеті подарувала від усієї своєї сім’ї пам’ятний фотоальбом, знімки до якого робила мама Тетяна Володимирівна.
Але найбільше захопилася Тетяна кондитерською справою. Пекла торти, різноманітні вишукані тістечка, багато експериментувала і зрештою винайшла рецепт неймовірно смачних та ароматних медово-імбирних пряників, які в звичайних умовах можуть зберігатися півроку і не черствіти. Для їхнього оздоблення застосовує всі свої художні та дизайнерські здібності. А фантазія майстрині не знає меж. Її пряники найрізноманітнішої форми, і кожен, як сувенір. Серед них є навіть «дощечки» у вигляді розпилених колод з «корою» по краях, що від справжніх не відрізниш. Усі вироби вкриті солодкою глазур’ю, а на ній – яскраві кольорові малюнки на найрізноманітнішу тематику: дитячі, весільні, вітальні, патріотичні, гумористичні або підкреслено вишукані, що нагадують старовинні листівки з квітами, натюрмортами та написами різними мовами, а також щось на зразок французьких гобеленів. Є й такі, що адресуються тільки жінкам чи чоловікам, де відображаються їхні уподобання. Причому всі елементи оздоблення цілком їстівні, хоча інколи й не віриться, що таке реально зробити.
Випічка настільки красива, що її шкода їсти, а хочеться роздивлятися, перебуваючи у захваті від майстерності авторки, яка створює справжні шедеври кондитерського мистецтва. Дбає жінка й про упаковку. Танині пряники естетично вкладені на серветочки у вишукані подарункові коробочки. Кращого презенту з нагоди чи без годі й шукати. Недаремно саме Тетяні замовляють подарункові набори офіційним особам, що приїжджають на різні представницькі заходи в Устилуг, і не тільки. Її шедеври дарували міністру культури України Євгену Нищуку, Патріарху Філарету, священикам на Хортиці, польським делегаціям, керівництву області, гостям ГО «Союз українок», членом якої є сама майстриня. А ще пряники жінки розлітаються цілим світом. Їх куштували і в Америці, і в багатьох країнах Європи. Наприклад, у Бельгію полетіли фігурки з мастики на день народження маленької дівчинки.
-Інколи мені не вистачає ночей, аби виконати замовлення друзів чи знайомих. Але я не скаржуся, бо за улюбленим заняттям не помічаю часу, - каже майстриня.
Знайшов своє покликання в житті і чоловік Тетяни. Роман Ярославович родом з Львівщини. За фахом – юрист. Раніше в Києві працював помічником народного депутата, виграв безліч судових справ за зверненнями виборців. Зараз працює за спеціальністю в одній зі страхових компаній у Володимирі. До нього як до досвідченого фахівця звертається багато людей по консультації, буває, що підходять навіть на вулиці. Роман нікому не відмовляє у допомозі. Для нього не має значення соціальний статус людини: безхатько це, заможний підприємець, простий трудяга чи держслужбовець. Усіх вислухає і дасть кваліфіковану пораду.
Тетяна і Роман – щасливі батьки двох маленьких принцес – улюблениць всієї родини. Дівчатка також наділені талантами. Восьмирічна Улянка любить створювати сувеніри своїми руками з різних, в тому числі природних матеріалів. Годинами може сидіти і творити. А її сестричка трирічна Анічка ходить у садочок. Допитлива і витончена, дівчинка у всьому любить красу і мріє стати балериною. Тож нехай збуваються всі мрії!
Ось з такою цікавою та унікальною сім’єю пощастило зустрітися в Устилузі. Під враженням від знайомства подумалося, що якби кожен із нас ставився до життя і оточення так, як герої моєї розповіді, про Україну говорили б, як про Париж: свято, що завжди з нами…
Міла Сергєєва, м. Устилуг

Розділ новин: 

Коментарі