«Усе, до чого я прагну, це дати дитині прізвище рідного батька і отримати право на пенсійне забезпечення»

Публікації

Мешканка села Микуличі Надія Прус відкидає всі звинувачення на свою адресу від родини Сусвалів із села Жовтневе.
Про людей, які пішли з життя, зазвичай кажуть лише хороше або ж не кажуть нічого. Та й не у традиціях нашого народу турбувати вічний спокій тих, кого вже немає серед нас, особливо ж тих, хто віддав своє життя за нашу країну.
Однак публікація в газеті «Місто вечірнє» під назвою «Де ж вона була чотири роки, коли наш синочок був живий?» (№21 від 21 травня 2015 року) викликала миттєву реакцію читачів, які щиро співчувають горю родини Сусвалів. Та Господь недарма попередив нас, що судом поспішним судити не треба.
До редакції несподівано завітала мешканка Микулич Надія Прус. Вона виявилась саме тією жінкою, яка називає Петра Сусваля батьком своєї донечки. Розповідь жінки приголомшила.
Надія Прус, 1986 року народження, рано вийшла заміж, та сімейне життя не склалося, і молода жінка залишилась сама із синочком. У 2010 році, приїхавши в гості до подруги Лариси Артисюк, мешканки села Жовтневе, Надія познайомилася з Петром Сусвалем. Йому було лише 19 років, і батьки виступили проти взаємин сина з Надією, мотивуючи його віком і тим, що жінка мала дитину. Та закохані все ж зустрічалися. Коли Надія завагітніла, Петро дуже зрадів. Він благав її зберегти дитину, допомагав по господарству і фінансово. Та все ж жити було сутужно, і саме з цієї причини Петро та Надія не одружувалися. Петро вступив на контрактну службу і був направлений у навчальний центр «Десна», а Надія, незважаючи на свій стан, поїхала на заробітки на Херсонщину. Коли Петро повернувся, йому сказали, що Надія перервала вагітність. Це його обурило, та коли він дізнався, що це неправда, обурився ще більше. Стало зрозуміло, що молодого чоловіка ввели в оману. 8 березня 2011 року Петро познайомив Надію з сестрою Тетяною. Взаємини з Тетяною нібито почали розтоплювати лід у стосунках Надії з родиною коханого. Петро того вечора дав Надії гроші, сказав, що це дарунок від його батька.
А наступного дня 9 березня 2011 року Надія народила донечку. Тетяна провідувала Надію в пологовому будинку, приносила харчі, разом з братом придбали одяг для новонародженої. Петро і Тетяна забирали маму з донечкою з пологового будинку. Петро, за словами Надії, дуже любив донечку, добре ставився до сина своєї коханої. Та раптом від сторонніх людей Надія дізналася, що Петро заручився з іншою дівчиною, але з весіллям не поспішають, оскільки нареченій ще не виповнилося 18 років. Про те, що Петро служить в зоні АТО, Надія не знала, лише коли його смертельно поранили, їй повідомила Тетяна.
-Покійний Петро був людиною дуже доброю. Цим і користувались його рідні. Коли я приїздила до них, мене зустрів лише Остап Васильович, прийняв у літній кухні. З Любов’ю Трохимівною я навіть не розмовляла. І це неправда, що я погрожувала їм. Мені не потрібно ні грошей, ні землі, і я готова в цьому питанні підписати із Сусвалями угоду. Все, до чого я прагну, це дати дитині прізвище батька і право на пенсійне забезпечення. Для цього я і збираю гроші, аби зробити тест ДНК. Мені дуже допомагає і морально підтримує колектив хлібозаводу, на якому я працюю, - каже Надія.
На підтвердження своїх слів Надія надала редакції запис судового засідання за 05.05.2015 року.
Однак сестра Петра Сусваля Тетяна вважає, що стосунки між братом і Надією були далеко не безхмарними, а тому до встановлення результатів ДНК-експертизи не можуть визнати дівчинку онукою і племінницею.
Що ж, ситуація непроста, бо у кожного своя правда і кожен по-своєму її захищає. Але поряд росте маленька дівчинка, і вона не винна в тому, що дорослі не можуть порозумітися. Чи по-християнськи це? З цього приводу вислухали думку отця Миколи Удуда.
-Засуджувати людей у їхніх особистих стосунках не має права ні держава, ні церква. Господь дав право вибору кожній людині, і ми всі користуємося цим вибором, - каже отець Микола. – Народження дитини – це велике благословення від Бога, і в першу чергу біля дитини повинна бути мати. Від щирих материнських молитв залежить майбутнє маленької людини. Тому я б радив мамі більше молитися, і Господь неодмінно їй допоможе. Що стосується родини, яка не визнає свого сина батьком дитини, то це їхнє право. Хоч маю сказати, що їхня поведінка теж не свідчить про високу духовність. Сьогодні в Україні немало матерів втратили молодих, ще не одружених синів, і якби вони дізналися, що у них є онук чи онучка, відчули б себе, напевно, щасливими.
Петро Сусваль залишив по собі світлий слід на землі. І не лише як хороша людина, не лише як захисник Вітчизни. Як і кожен він мав особисте життя, і нічого поганого в цьому житті не було. Залишилася донечка, земне продовження Петра, донечка, яку він визнавав і любив. І заборонити дитині носити прізвище батька не може ніхто. Отож, крапка в цій історії ще не поставлена.
Антоніна Булавіна, с. Микуличі, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі