Українську пісню Керім Кочкоров носить у серці

Так склалася історична доля України, що на її теренах поряд з українцями завжди жили інші народи. А оскільки земля наша, наче матінка, всіх пригортала до свого серця, то в більшості представників інших національностей, незважаючи на мову і культуру, зародилася вічна любов до України, до її природи та пісні. А ще багато українців народилося від змішаних шлюбів, успадкувавши від батьків любов до землі, на якій живуть, залишившись вірними традиціям обох народів.
Керім Кочкоров пісенним талантом володів з раннього дитинства. У своєму рідному селі Доброолександрівка, що в Овідіопольському районі на Одещині, хлопчик дивував своїм співом і чудовим голосом всіх земляків. У крові Керіма змішалися гени двох народів: батька Ганізона Карімзоновича Кочкорова – узбека, та матері – українки Аліни Миколаївни. Ганізон Кочкоров і Аліна разом навчалися в архітектурному училищі в Одесі. Коли одружилися, узбек Кочкоров вирішив залишитися в Україні, бо запала йому в серце не лише чарівна українка, а й уся заквітчана українська земля. Бог подарував їм синів Керіма та Владислава. Старшому дали узбецьке ім’я, а меншому – українське. Почувши спів старшого сина, Аліна Миколаївна, не роздумуючи, відвела маленького Керіма до спеціалістів, і з шестилітнього віку хлопчик уже співав на сцені. Будучи підлітком, Керім став серйозно займатися вокалом. Саме тоді увійшла в його серце українська пісня. Звичайно, подобались пісні і виконавці інших народів. Справжніми ідеалами стали Дмитро Гнатюк, Маріо Ланцо, Енріко Карузо, Муслім Магомаєв. У кожного з цих видатних митців були лише їм властивий репертуар та стиль виконання, але юнак намагався запозичити від знаменитих співаків усе, що міг.
Після закінчення училища культури та мистецтв імені К.Д.Данькевича Керім став працювати у рідному селі вчителем музичного мистецтва та педагогом-організатором. Під його керівництвом у школі діяли вокальний гурток та гурток гри на музичних інструментах, які діти із задоволенням відвідували. У самого вчителя музики захоплення музичними інструментами різносторонні. Він грає на балалайці, гітарі, сопілці, барабані тощо. Продовжує здобувати освіту на факультеті хореографічного мистецтва в Одеському університеті.
Непоправним горем для сім’ї Кочкорових стала передчасна смерть батька. Турботи про вбиту горем матір та молодшого брата Владислава лягли на плечі Керіма. Але горе не зламало юнака. Він ще більше віддався пісні та став прискіпливо підбирати репертуар, враховуючи не лише діапазон свого голосу, а й душевний стан. Коли співав зі сцени, помічав, як хвилюється в залі мама. Втративши чоловіка, вона особливо палко бажала, щоб успішним був життєвий шлях сина. Керім присвятив матусі пісню «Мамо» з репертуару Дмитра Гнатюка. Кожну пісню він виношує в душі. Особливо любить співати твори Тараса Шевченка. «Думи мої, думи» виконує так натхненно, ніби дійсно веде розмову з власними думками.
Я вперше зустріла Керіма Кочкорова і почула його спів на святі села у Сельці. Зодягнений у гарну українську вишиванку, високий, стрункий, з гарячим полиском чорних очей, він без музичного супроводу заспівав «Реве та стогне Дніпр широкий». Заспівав так, що, здавалося, вклонилися старі акації біля Будинку культури, а люди не могли стримати сліз, зачаровані не лише безсмертним шевченківським гімном українській природі, а й прекрасним голосом молодого виконавця.
-Я безмежно вдячний Богу за те, що він нагородив мене талантом співати пісні, - сказав під час розмови Керім. – Очевидно, я успадкував дар двох пісенних народів, адже узбеки – це теж талановитий народ, який цінує пісню і музику. Я щасливий, коли дарую пісню людям, а вони захоплено слухають. Ніколи не опускаю рук і йду до своєї мети, а тому всю душу буду віддавати рідному народу у праці та пісні.
Потрібно сказати, що Керім Кочкоров брав участь у телевізійному шоу «Х-фактор». Участь залишила приємне враження, хоч особливого успіху добитися не вдалося. Нині молодий співак проходить строкову службу у 14-ій ОМБр, де нелегкі солдатські будні поєднує з піснею. Нехай не гасне в його душі вогник любові до пісні рідної землі, хай доля прокладе шлях його таланту. А ми пишаємося тим, що в українському війську живе рідна пісня і служать талановиті люди, які цю пісню доносять до сердець.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі