Учасник №42 Олена Магомедівна Варга-Магомаєва,лікар-педіатр КНП «Нововолинський центр первинної медико-санітарної допомоги» амбулаторії №2

×

Повідомлення про стан

Щоб мати право голосувати необхідно Отримати доступ.

Публікації

«Головне моє бажання, щоб усі діти завжди були здорові»

У грудні вже буде два роки, як пані Олена почала працювати у ЦПМСД. Загалом у лікарки стаж роботи одинадцять років. 
Як розповідає Олена Магомедівна, жителька Нововолинська, навчалася вона в Нововолинському обласному науковому ліцеї. Згодом пані Олена здобувала фах на факультеті педіатрії Львівського національного медичного університету, який закінчила у 2009 році. Жінка обрала професію лікаря через приклад батьків, які є відомими медиками в шахтарському місті, і не тільки. А вже її професійний старт розпочався з інфекційного відділення Нововолинської лікарні 2011 року.
- Дуже була цікава робота, траплялося багато різноманітних випадків. І це мені дало хорошу базу практики та знань, - розповідає лікарка. – Якщо проаналізувати все, то в інфекційному відділенні, чесно кажучи, було цікавіше, оскільки доводилося лікувати гострі і невідкладні стани. Також там одразу видно результат твоєї роботи. Якщо правильно все робиш, то за 2-3 дні бачиш у маленьких пацієнтів позитивну динаміку та їхнє одужання, посмішку дитини, яка вже бігає, стрибає, а не лежить. І саме це приносить велике задоволення.
Згодом, із грудня 2015 року, пані Олена приступила до роботи завідувачкою  дитячого відділення, де пропрацювала до 2019 року.
- Теж для мене був свого роду новий профіль у роботі, ще й у плані завідування, - каже Олена Магомедівна. – Специфіка роботи дитячого відділення відрізняється від інфекційного, але теж було досить цікаво. Проте в силу тих обставин, що склалися в нашій країні, у дитячому відділенні мені стало трошки важко працювати. Багато розрахувалося молодих спеціалістів-педіатрів, вони виїхали з Нововолинська. На відділення нас лишилося троє. Особливо чергувати не було кому. Усе лягло на мої плечі як завідувачки, доводилося довгий час працювати понад норму. Ні вихідних, ні спокійних вечорів, адже викликали постійно. За вечір могла виїжджати по декілька раз на виклики. Увесь час жити у відділенні мені було важко. Тим більше, за копійчану зарплату.
Тоді пані Олена перейшла працювати у Центр первинної медико-санітарної допомоги. Через реформу, яка відбулася, значно зросла заробітна плата. 
- Роботу я свою дуже люблю. У першу чергу люблю дітей. Саме тому обрала педіатрію, - розповідає пані Олена. – Від дітей завжди заряджаєшся позитивом. Із ними іноді буває легше і простіше знайти спільну мову, ніж із дорослими. У наш час деякі мами мене розуміють гірше, ніж маленький пацієнт. Але найбільше задоволення отримую, коли бачу позитивний ефект від своєї роботи, коли дитині стає легше, її оченята уже не сумні, а щасливі, вона вже бігає і стрибає. А ще підійде, із тобою цукеркою поділиться, на ручки тобі залізе і міцно обійме. Це величезний плюс і позитив у моїй роботі, не дивлячись на якісь негативні моменти і в нашій державі, і в медичній реформі. Діти – це особливий стимул для мене.
Але, як запевняє лікарка, все одно постійно потрібно вчитися. У кожного пацієнта бувають різні випадки, іноді все не так, як написано в підручниках, і не так, як вчили в університеті. Має бути індивідуальний підхід до кожного. 
- У роботі мені іноді допомагає інтуїція, - каже пані Олена. – А ще щиро скажу, що я вірю в Бога. І в моїй роботі завжди допомагає Бог. Коли працювала в стаціонарі, у мене були певні моменти, коли траплялися важкі й незрозумілі випадки, коли швидка привезла серед ночі важкого хворого. Тоді я розуміла щось підсвідомо, що клініки класичної у цьому випадку немає, але інтуїтивно я відчувала, що щось не так, молилася до Бога і просила його допомоги, щоб зробити правильні дії, бо від них залежить життя дитини. І я скажу вам щиро, що завжди мені Бог допомагав і надалі допомагає. Відчувала відповідь, що я правильно мислю і роблю. Справді, усе тоді підтверджувалося, і мої дії були правильними. Є такі дітки, які вже виросли, і я дуже рада, що все у свій час добре вирішилося, бо діти – найголовніше, що у нас є.
Як розповідає лікарка, у роботі, на жаль, вона бачить різні випадки. Каже, що чомусь у наш час дуже егоїстична молодь. Більше цінують себе, ніж власну дитину, і це дуже вражає пані Олену. Вона впевнена, що в першу чергу про дітей мають дбати їхні батьки, а лікарі, вчителі і вихователі завжди допомагатимуть у цьому.
- Я хочу закликати усіх молодих людей дуже серйозно і свідомо поставитися до того, коли вони стають батьками, і цінувати тих, хто з ними поруч, - каже Олена Магомедівна, – бо я іноді дуже розчаровуюся в батьках. І через це морально виснажуюся.
Про особливих пацієнтів, які лікарці запам’яталися на все життя, пані Олена згадує зі сльозами на очах.
- Їх є декілька. Але найбільше пам’ятаю дуже вразливий для мене момент. На жаль, цього пацієнта вже нема з нами, - розповідає лікарка. – Це болісний спогад, тим більше, що він трапився у день святого Миколая. Просто батьки у цієї дитинки алкозалежні. А дитині було лише два місяці від народження. Її привезла швидка. Вона вже не могла дихати. При тому швидка виїжджала до них декілька днів. Але батькам було байдуже. Та я наполягла на тому, щоб забрати дитину в лікарню. Ми викликали поліцію і забрали дитину. Одразу ж на руках ми занесли її в реанімацію. Три години лікарі реанімації і я намагалися врятувати маленьке життя, але, на жаль, нам це не вдалося. І в нас на очах дитина померла. Це був перший смертельний випадок у моїй практиці. І наступного дня мені як лікарю-педіатру, яка останньою була поруч із дитиною і приймала її у відділення, довелося йти на розтин. В університеті я багато бачила розтинів. Проте на дитячі я старалася не ходити. Це для мене було надто важко. Коли пішла на цей розтин, розуміла, що мушу. Виявилося, що дитина померла, як-то кажуть, дурною смертю. Через те, що її довгий час не годували, а в один момент дали їсти – і вона захлинулася рвотними масами з каші. Усі дихальні шляхи були забиті згустками їжі, дитина не могла дихати і вмирала в муках п’ять днів. І все це через те, що були безтолкові батьки. Тоді мені їх хотілося просто розірвати. Я не могла зрозуміти, як можна не любити своє дитя... Згадувати такі моменти в роботі дуже важко, напевно, як і кожному лікарю.
Ще з болісних випадків пані Олена згадує діток, що поступали у відділення з   ДЦП. Але у цих дітей особлива енергетика, дуже світла та добра душа, запевняє лікар. Їхнє лікування займає більше часу зазвичай. Але коли лікуєш, їм стає легше, ті маленькі оченята стають щасливими, ручки тягнуться торкнутися чи навіть обійняти лікаря. Це неможливо передати словами.
- Я виходила з палати і часом не могла стримати сліз, - розповідає Олена Магомедівна. – Задумуєшся, чому такі світлі й теплі душі змушені так страждати.
А позитивні моменти, коли бачиш хороший результат своєї роботи, одужання діток, тоді завжди щиро радієш, каже лікарка.
- Колись серед моїх пацієнтів була дівчинка, яка мала запалення, - розповідає пані Олена. – Я організувала для неї старенький вітчизняний кисневий концентратор, який гуде, як трактор, і без реанімації ми спільними зусиллями з медсестрами її вилікували. Мало хто вірив, що я зможу це зробити без реанімації, але нам усе вдалося.
Окрім прийомів у ЦПМСД, пані Олена займається ще й приватною практикою. Як зазначає лікарка, вона довго вагалася, чи починати власну справу. Проте життя спонукало розвиватися, адже підростає дитина, яку потрібно забезпечити, і жінка все-таки ризикнула. Прикладом у приватній практиці був тато Олени, так як і в цілому у житті. У 2019 році її подруга і колега-медик спонукала і мотивувала спробувати. 
- Найбільшим поштовхом стала ситуація, коли тато отримав запалення легень, - розповідає пані Олена. – А медиків лікувати дуже важко навіть просто емоційно. Вони не хочуть лікуватися. Саме в цей момент зрозуміла, що в житті моя опора – тільки мій тато. І коли побачила, що він хворіє, зрозуміла: я також маю бути для нього опорою. І не тільки морально, а навіть фінансово. Морально мене ця ситуація підштовхнула ризикнути.
Спочатку лікарка орендувала кабінет в одній із приватних лабораторій Нововолинська. Перший тиждень роботи був важким у тому плані, що доводилося казати людям, скільки коштує консультація. Це для пані Олени було досить незвично, бо ніколи від людей не брала грошей.
- Перший тиждень біля мене стояла подруга та колега-медик і озвучувала ціну консультації замість мене. Чомусь для мене це було дуже соромно, - пригадує Олена Магомедівна. – Потім уже вона написала на аркуші й вивісила на дверях прайс. Із часом я в собі це переборола, бо розуміла, що знаходжуся в приватній установі, мені треба платити за оренду, за комунальні послуги і забезпечувати сім’ю.
Пані Олена розповідає: не шкодує, що наважилася відкрити приватну практику. Тут вона спокійно може приділити час кожному пацієнту, на відміну від прийомів у поліклініці. Хоча і там, як каже лікар, у неї завжди є багато маленьких пацієнтів.
-  Тут у приватному кабінеті я спокійно можу оглянути пацієнта, приділити йому достатньо часу, розпитати усі деталі й усе пояснити мамі, - запевняє Олена Магомедівна, – бо до кожного пацієнта необхідний особливий підхід. А це простіше зробити в приватному кабінеті. Звичайно, і дохід відчуваєш кращий, хоча також це не стабільно.
Особливістю прийомів пані Олени є те, що на запитання батьків, коли треба ще приходити, вона часто з посмішкою на обличчі відповідає: «Краще ніколи». А це через те, що її головне бажання і покликання, щоб усі діти завжди були здорові та усміхнені.
На консультацію до Олени Магомедівни можна звернутися за номером телефону 096-887-01-55.
Олексій Біянов, м. Нововолинськ

Категорія конкурсу: 
Набрано голосів: 
0
Vote up!

 

           Ціна одного голосу 10 грн. Оплатити, щоб кнопка стала активною.

 

Коментарі