Учасник №4 Олександр Семенович Уліта,директор Селецького будинку культури Зимнівської ОТГ

Коли співає Олександр Уліта, здається, що співає душа  України

Не кожному щастить здобути таку  любов публіки на аматорській сцені. А директора Селецьког будинку культури величають « зимнівським соловейком»
Кажуть, що доля всіх талановитих людей складається непросто. Їхній природний талант зароджується в глибині самого народу, як в надрах землі зароджуються корисні копалини. Недарма  цих людей називають самородками. 
Напевно, в роки дитинства Олександра Семеновича Уліти ніхто з односельців не підозрював, що поряд з ними зростає неперевершений співочий і артистичний талант. 
Ріс собі хлопчина в простій селянській родині в селі Дорогиничі Локачинського району, де народився 5 жовтня 1957 року. Назвати дитинство легким не можна. Батько, інвалід  ІІ Світової війни, фактично був прикутий до ліжка. Мати працювала в колгоспі. Обидва сини – Микола і Сашко – допомагали їй, з малих літ пізнавали, якою ціною дістається хліб. Улюбленою розвагою був сільський ставок, де Сашко ловив рибу. Любов до рибалки він зберіг на все життя. 
Закінчивши школу в рідному селі, навчався в Торчинському ПТУ, де здобув професію штукатура. Армію відслужив в авіаційних військах у Брянській області Російської Федерації. Демобілізувавшись, влаштувався в рідних Дорогиничах водієм, а вечорами ходив до сільського клубу, де залюбки співав. « Співав собі і все, бо просто любив співати», - зізнавався вже потім колегам про цеху культури. 
А скоро в селі з’явилася молода випускниця Львівського сільськогосподарського інститут Галина Дмитрук, яка заполонила серце молодого хлопця. У червні 1979 року вони стали на рушничок щастя -  і ось  більш як сорок років разом. Коли через рік після весілля народилася донечка Майя, молода сім’я вирішила переїхати до села Селець Володимир-Волинського району, звідки була родом Галина. 
Професія водія пригодилась Олександру і тут. Працював у Володимир-Волинській заготконторі. Не раз друзі-водії, які сиділи в кабіні поруч з Олександром, відмічали , що він вічуває «настрій» автомобіля, а значить - має тонкий слух. А коли Олександр починав співати, у захваті казали: « Так у тебе ще й голос чудовий!».
Олександр дуже любив слухати концерти  улюблених популярних співаків  і не раз імітував їхній спів. Одного разу Марія Бабій, яка тоді завідувала Селецьким клубом, готуючись у декретну відпустку, порадила Олександру Уліті зайняти її місце. А вже керівництво районної  культури порадило вступити  до культосвітнього училища, яке заочно закінчив у 1989 році.  Так розпочалася біографія Олександра Уліти як працівника культури.
-Робота захопила мене і саме тим, що починався час відродження українських традицій і звичаїв. Народ повертався до свого коріння, а, значить, і до своєї культури, - пригадує Олександр Семенович. – Поруч із традиційними концертами до Дня Перемоги, працівників сільського господарства, новорічних конкурсів, розваг до Дня молоді, відродилися такі фольклорні свята, як Івана Купала, колядування, вечорниці. Ми проводили свята невісток та зятів, на які сходилося все село. А яким зворушливим було свято вдів! Нами зацікавилося навіть волинське телебачення. Потім з’явилася традиція вітати ювілярів села і нарешті ми стали святкувати День села. 
Проте це був час, коли Селецький клуб, збудований ще в післявоєнні роки, перебував далеко не в кращому стані. В плачевному стані було парове опалення, від якого довелося взагалі відмовитися. Під час проведення газопроводу в село до клубу руки не дійшли. Довгий час в приміщенні було холодно і вогко, особливо взимку. Доводилося опалювати клуб електричним калорифером. Боліла душа і від того, що до діяльності клубу стали скептично ставитися деякі односельці. Вони просто вважали наявність клубу зайвим.  Спочатку за сприяння сільського голови Марії Музики відремонтували стелю.  Згодом , обходячи село з колядками, зібрали кошти на ремонт самої забудови, все робили власними силами, штукатурили, білили тощо. Нарешті Зимнівська сільська рада допомогла замінити всі вікна у будинку культури. 
Але труднощі не тривають вічно. Приходить час, коли маятник невдач починає рухатися в іншу сторону. У співочому Сельці знайшлося немало людей, які охоче займались у художній самодіяльності. Сьогодні Олександр Семенович з вдячністю говорить про дзвінкоголосих Євгенію Оніщук , Ніну Юхно, Раїсу Матвіюк, Надію Приймак, Наталію Сапігу,  Зінаїду Милисюк,Тетяну Козак та інших, які не шкодували вільного часу заради того, аби принести естетичне задоволення своїм землякам. Селецька публіка радо вітала і сімейний дует Олександра та Галини Уліт. 
Як керівник сільського осередку культури Олександр Семенович мав відвідувати і районні заходи. Ось тоді і звернули увагу на його чудовий голос. Він не тільки був учасником районного хору, а й виступав із сольними номерами. Співочий талант  і організаторські здібності Олександра Уліти були неодноразово відмічені грамотами Міністерства культури України, обласного та районного відділів культури. Та найвищою нагородою для співака були і залишаються овації глядачів. 
Сьогодні жодне святкове дійство ні в громаді, ні в районі не  проходить без участі «зимнівського соловейка».  Часто запрошують Олександра Семеновича і на міські заходи. «Соловей» зимнівської  громади співає і на фестивалі «Український коровай-сузір’я», і на Дні міста, і на днях села в інших громадах, куди його запрошують. Публіку не тільки чарує дивний голос Олександра Уліти, а й природна невимушена манера виконання. Він, здається, живе піснею. Недаремно кажуть: коли співає Олександр Уліта, здається, що це співає сама Україна. Деякі пісні наче виливаються з його серця. Це пісні  в пам’ять про тих, хто захищав рідну землю від фашистських загарбників, патріотичні  пісні, присвячені героям війни на сході держави. 
-Творчість ніколи не буває одинокою, -  каже Олександр Семенович. – Я нічого б не вартував, якби не мав чудових помічників і однодумців. У першу чергу, це гурт «Первоцвіт», яким керує Віталія Литвинчук.  Нині у цьому аматорському ансамблі  бере учать талановита молодь села, яка підхопила естафету самодіяльних артистів  минулих років. Я безмежно вдячний всім, хто поруч зі мною був і є  на протязі моєї діяльності. Я вдячний тим, хто разом зі мною відроджував культуру села, вдячний тим, хто нині виходить на сцену. Я пишаюся своїми талановитими односельцями, берегинями народних пісень, майстрами декламації,  дотепними гумористами. Якщо живе культура, значить, живе і село.
Один із кращих тенорів району, Олександр Уліта живе у сільській хаті, тримає господарство, обробляє землю. Давно виросли і створили власні сім’ї доньки Майя і Ольга. Майя працює соціальним педагогом у Володимирському ВПУ, Ольга – викладач діловодства у педагогічному коледжі.  Тішаться дідусь і бабуся внуками: статечним 22-річним Назаром, п’ятикласниками – чарівною Валерією і глибокодумним  філософом Іллюшею. 
Риболовля , як і колись у дитинстві, одне із улюблених занять співака. Олександр Семенович любить пригостити друзів свіжою рибкою. Та все ж на першому місті стоїть полювання, яке вже давно переросло у справжню пристрасть. Коли оголошується сезон полювання, підготовка до цього дня перетворюється на ритуал. Мисливський азарт дідуся успадкував і Назар. Вони часто полюють разом. Правда, недавно обоє перенесли втрату, яка стала важкою для всієї сім’ї.  Із-за хвороби від них відійшов улюблений курцхаар, пристрасний мисливець і охоронець оселі Амур. Але вже підростає і голосно заявляє на свої «хазяйські» права на оселю інший Амур, який замінив свого попередника не лише іменем, а й породою. 
Антоніна Булавіна, с. Селець, Зимнівська ОТГ