Учасник №36 Валерій Миколайович Шевчук, лікар Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) села Льотниче

«Кращого лікаря ми не бажаємо і нікуди його не відпустимо»

Так мешканці Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) села Льотниче кажуть про свого лікаря Валерія Миколайовича Шевчука, який прийшов до них у складний час розгулу коронавірусу.
У нашому суспільстві є такі люди, які потребують особливої уваги та турботи. Старість, самотність і хвороби часто замикають життя в одне коло. Здається, виходу немає… Та на допомогу приходять люди, покликані творити добро, і саме це стає їхньою професією. Це працівники  Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) села Льотниче. Саме їх доля обрала для турботи про людей, які у похилому віці залишилися самотніми. А старість – це, на жаль, не тільки хвороби, а й психологічні та моральні страждання. І лікар поряд потрібен, як повітря. Та не просто медик, який лікує, а й людина, що зрозуміє, підтримає, не дасть занепасти духом.
У самий пік небезпечного ковіду пішов із життя лікар Олександр Скаршевський, який обслуговував територіальний центр. Вірус вразив його самого і поступово підкошував працівників центру та їхніх підопічних. І саме в цей час сюди надавати медичну допомогу прийшов Валерій Шевчук. Усі мешканці терцентру були приємно вражені самовідданістю молодого медика. А Валерій Миколайович скромно взявся до своєї справи. 
Народився Валерій Шевчук 23 серпня 1981 року в селі Твориничі Локачинського району в селянській родині. У 1987 році сім’я переїхала в село Селець Володимир-Волинського району, де хлопець почав навчатися у школі. Тоді в енергійному учневі ніхто не помічав задатки майбутнього медика, а тому навіть педагогів здивував професійний вибір випускника школи Валерія Шевчука, коли, отримавши атестат у Зимнівській ЗОШ, він вступив до Ківерцівського медичного училища. У 2007 році молодий фельдшер отримав направлення у Мар’ю-Волю Володимир-Волинського району. Село входило до складу Селецької сільської ради, а тому Валерій Миколайович надавав медичну допомогу односельцям, особливо у вечірній час. А потім розпочалася оптимізація ФАПів, і в медичній діяльності фельдшера настала перерва. Але це тільки здавалося. Насправді Валерій займався іншим видом медицини. 
Знайомі та друзі Валерія Шевчука не раз хвалили його маніпуляційні здібності, запевняли, що він відчуває біль руками. Медик повірив у власні сили, пройшов курси масажистів у Луцьку, отримав відповідний диплом і почав займатися масажною практикою. Окрім того, скрупульозно вивчав багату спадщину народних цілителів. І нині в неробочий час займається лікувальним масажем. Але основна його робота – це лікування людей у  територіальному центрі.
- Мої пацієнти – це переважно люди похилого віку, - каже Валерій Миколайович. – Майже всі вони потребують не тільки лікувальних процедур, а й підтримки, розуміння. У них є все необхідне, але десь у глибині душі живе туга за власною домівкою, за родиною. Вони так прагнуть тепла, розуміння, щоб їх вислухали, і тоді цим людям стає легше на душі. Ми забезпечені всіма необхідними ліками, замовляємо їх в аптеках. Найбільше моїх пацієнтів турбують гіпертонія, ниркова недостатність, гастрити, бронхіти, стенокардія. При необхідності запрошуємо для консультації лікаря-спеціаліста. 
Та найкращу характеристику Валерію Шевчуку дали ті, хто працює поруч із ним, та його пацієнти. 
- Ми глибоко вдячні Валерію Миколайовичу за те, що Бог нам його послав у такий нелегкий час, коли розгулявся ковід, - каже Олена Шушняк, завідувачка відділення стаціонарного догляду. – Він дуже відповідальний, дуже уважний до наших підопічних. Вони його з нетерпінням чекають, відразу діляться своїми думками, переживаннями. Їм легше вже від того, що він поруч посидить, порозмовляє з ними. Валерій Миколайович досить вдало організував кампанію вакцинації. І працівники, і наші підопічні отримали щеплення. На жаль, не вдалося усім врятувати життя. В особливо важких випадках ми викликали швидку, та всі, кого відвезли до лікарні, вже не повернулися звідти. А ті, хто перехворів у центрі, на щастя, вижили, і Валерій Миколайович був поряд із ними. Його роботу важко переоцінити. Він сам привозить ліки, робить перев’язки, промиває рани, розробляє графік роботи реабілітаційного кабінету, щоранку проводить зарядку, використовуючи для тих, хто може рухатися, відповідний комплекс вправ. Його можна викликати і посеред ночі. Практично у Валерія Миколайовича немає вихідних.
- Кращого лікаря нам не треба, і ми його нікуди не відпустимо, - заявила Валентина Шмаглій.
- Дай Боже кожному такого лікаря, - додала Марія Мицюк, висловлюючи спільну думку всіх мешканців центру. 
А ще зовсім молоді Віта Бацанська та Галина Процюк, вражені ранньою інвалідністю, не тримають у секреті те, що закохані у свого симпатичного лікаря.
Незважаючи на те, що медику доводиться працювати і у вихідні дні, Валерій Миколайович усе ж знаходить час і на відпочинок, а улюбленим дозвіллям є риболовля. А ще є сім’я: кохана дружина, яка працює вихователем у школі для дітей з особливими потребами, та маленький син.
-Також у мене є чудовий колектив, - доповнює Валерій Миколайович, - і я щасливий, що працюю тут.
Антоніна Булавіна, с. Льотниче, Володимир-Волинський район