Учасник №33 Юлія Литвинчук, фельдшер невідкладних станів екстреної допомоги Волинського обласного центру екстреної медичної допомоги медицини катастроф

×

Повідомлення про стан

Щоб мати право голосувати необхідно Отримати доступ.

Публікації

«Медики екстреної допомоги, виїжджаючи на виклик, своє життя та здоров’я наражають на небезпеку»

Пані Юлія – уродженка нашого древнього міста Володимира-Волинського.  Тут прожила усе своє життя, навчалася в школі №3. Ще зі шкільних років мріяла допомагати людям, тому й обрала для себе шлях медика. Вступила до  Ковельського медичного училища, де навчалася до 2007 року. Одразу після закінчення влаштувалася в селі Фалемичі у ФАП. Згодом перевелася у Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги медицини катастроф на швидку у Володимирі-Волинському, де й досі працює фельдшером невідкладних станів екстреної допомоги.
 - За 14 років стажу можу сказати, що на швидкій працювати дуже важко, - розповідає Юлія Литвинчук. – Навіть бували випадки, небезпечні для мого життя.
Як розповідає медик, траплялося різне у її практиці. Бувало і страшно від побаченого. Особливо, коли ставалися ДТП, люди лишалися без кінцівок і навіть без обличчя. 
- Медики екстреної допомоги щоразу, коли виїжджають на виклик до жителів міста і району, своє життя та здоров’я наражають на небезпеку, - розповідає пані Юлія. – Зокрема у мене був випадок, коли швидку викликав чоловік, житель нашого міста. Коли я потрапила до нього і спробувала надати допомогу, він побив мене. Справа дійшла до суду, де йому присудили штраф, хоча адвокат вимагав виправні роботи. А вже через два місяці я знову потрапила до нього на виклик. Усе обійшлося спокійно, і я надала йому допомогу.
Юлія Литвинчук розповідає, що постійно підвищує свій рівень знань. Періодично їздить на різноманітні курси і тренінги.
- Працівники екстреної медичної допомоги завжди навчаються. Ми повинні знати усі галузі медицини, щоб вчасно і правильно надати людям допомогу, - каже фельдшер. – У нас є на базі Волинського центру тренувальний центр, де періодично проводять навчання як наші лікарі, так і закордонні. А раз на декілька років їздимо на навчання для підвищення кваліфікації, яке триває впродовж місяця. Щоразу після закінчення навчального процесу усі фельдшери екстреної медичної допомоги здають залік. Усе відбувається, як на державних екзаменах. Кожен лікар задає питання зі сфери своєї спеціальності, а їх є досить багато.
Щозміни пані Юлія переживає, щоб нічого страшного не трапилося, такого, де б вона не могла допомогти. Фельдшер каже, що переживання найбільше втомлюють не лише її, а й колег. Хоча буває й так, що виїжджаєш машиною о 9-ій ранку, а повертаєшся пізно вночі. За цей час фельдшери можуть побувати і в колишньому Турійському районі, і в Локачинському, і в Нововолинську, а також декілька разів з’їздити в Луцьк в обласну лікарню. І люди, що викликають швидку, трапляються різні. Одні ставляться до медиків  із величезною вдячністю, що приїхали на допомогу, а інші можуть і «послати», бо нібито довго до них їхали. Але буває по-різному.
- Неможливо усім догодити у таких випадках, - розповідає фельдшер. – Для людей ми завжди винні, хоча намагаємося скрізь потрапити якнайшвидше. Але й люди дуже часто телефонують із проблемами, які не стосуються екстреної медичної допомоги. Але ми вимушені відреагувати на виклик і часто через це виконуємо роботу лікарів.
Окрім цього, частиною важкої роботи є і сама госпіталізація хворих. Як розповідає Юлія Литвинчук, трапляються випадки, коли хворого треба винести з дому до швидкої, щоб привезти у приймальне відділення. І доводиться думати, як із 5-го чи 9-го поверху спустити людину вагою 80-100 кг, коли допомогти просто нікому або всі рідні чи сусіди відмовляються.
- Зараз, коли триває епідемія коронавірусу, взагалі особлива ситуація. До людей із підозрою на ковід обов’язково одягаємо захисні костюми. А це ще додаткова складність. Влітку в них дуже спекотно. А взимку на теплу куртку їх неможливо надягнути. Також у цих випадках не будеш просити людей допомогти знести хворого, щоб не наражати ще і їх на небезпеку. То доводиться у всьому цьому «обмундируванні» зносити людину самотужки, - розповідає фельдшер. – Був випадок у військовому містечку, коли така ситуація трапилася з одним старшим чоловіком. Я тоді одразу не знала навіть, що мені робити. Знести сама його не можу. Стою біля квартири о 3-й годині ночі і плачу, не через те, що мені важко, а тому, що не можу допомогти людині, яка вже ледь дихає. Але з допомогою водія, який також одягнув захисний костюм, ми впоралися і привезли чоловіка в лікарню.
Як автор розповім власну історію, коли особисто познайомився з пані Юлією, і вважаю, що вона врятувала мені життя. Для кожного проблеми з тиском – справа індивідуальна. Проте для мене – це складна ситуація. Особливо тоді, коли вже вухами ллється кров. Чи, можливо, я надто переживаю, адже надивився різних випадків, які трапилися і в моїй родині зокрема. Саме так сталося того разу. Але рятівницею виявилася Юлія Литвинчук, яка, якщо можна так сказати, примчала дуже швидко на виклик і надала медичну допомогу. Потім неодноразово чув лише позитивні відгуки про її роботу від колег та знайомих.
Окрім основного заняття, пані Юлія дуже любить фотографувати і фотографуватися. А в цьому їй допомагає люба донечка Адріана, яка іноді приходить до мами на роботу, щоб поступово переймати навички лікарської справи. Навіть уже татові Андрію робила укол. 
Олексій Біянов

Категорія конкурсу: 
Набрано голосів: 
1
Vote up!

 

           Ціна одного голосу 10 грн. Оплатити, щоб кнопка стала активною.

 

Коментарі