Учасник  №30. Віталій Григорович Гранат, лікар-невролог приватної практики

×

Повідомлення про стан

Щоб мати право голосувати необхідно Отримати доступ.

Публікації

По допомогу до лікаря їдуть пацієнти не лише з різних куточків Волині, а й із-за кордону

За сорок років медичної практики Віталій Гранат здобув авторитет та повагу пацієнтів, які довіряють йому найцінніше – своє здоров’я.

Про роботу цього лікаря ми чули дуже багато хороших слів. Його пацієнти з вдячністю розповідають про те, як він буквально ставив на ноги тих, кому загрожувала важка недуга, як рятував, допомагав, лікував… Таких випадків чимало. До медика часто звертаються люди, які потребують термінової фахової консультації, і він знаходить час, щоб оглянути кожного та призначити лікування. За високий професіоналізм, уважність, відповідальність, людяність, уміння підтримати добрим словом і налаштувати тільки на позитив Віталія Григоровича цінують пацієнти, які й просили нас написати про нього у рамках конкурсу «Лікар від Бога».
У професію лікаря пан Віталій прийшов завдяки мамі. У дитинстві він був хворобливим, часто потребував медичної допомоги, тому після того, як хлопець закінчив школу у рідному селі Микуличі, мама завезла його документи у Луцьке медучилище. Юнак склав іспити і був зарахований на навчання на фельдшерсько-акушерське відділення. 
Як зізнається Віталій Григорович, на той час його не вабила медицина, він мріяв займатися токарною справою, хотів майструвати. Та вже на другому році навчання був упевнений, що йде правильним шляхом. Старанно опановував величезні об’єми матеріалу, вчив латинь, залюбки відвідував заняття, які вели висококваліфіковані практикуючі фахівці у галузі медицини. Лікар каже, що вчилися тоді, так би мовити, біля ліжка хворого. Після кожної теми потрібно було застосувати здобуті знання на практиці: опитати хворого, поставити діагноз та призначити лікування. Крім цього, у студентів була «санітарна» практика (упродовж місяця доглядали за хворими, підносили й забирали судно, ставили банки, мили та прибирали). Далі –«сестринська» і «фельдшерсько-акушерська», тобто майбутні медики пізнали тонкощі кожної з цих професій і зрозуміли, що одужання хворого залежить від роботи усього колективу відділення.
Після закінчення навчання молодий спеціаліст три місяці працював завідувачем ФАПу села Хрипаличі, а далі була служба в армії. Два роки Віталій Григорович служив у Гомельській області в Білорусі у ракетних військах. Був санінструктором. Цікаво, що з паном Віталієм в одну частину направили служити також його одногрупника Олександра. Коли командування помітило фахові здібності цих солдатів, то віддало наказ надавати допомогу усім мешканцям військового містечка. Як пригадує медик, тоді часто доводилося ходити на виклики до малих дітей, а також до людей, які травмувалися, згодом чергували у медсанчастині. 
Повернувшись зі служби в армії, Віталій Григорович та його друг Олександр деякий час працювали в обласній станції переливання крові, а тоді вирішили обоє опанувати фах лікаря. Оскільки, як тоді здавалося юнакам, по Україні вони ще матимуть змогу поїздити, то прийняли рішення вищу освіту здобувати в Білорусі. Та тоді їхні шляхи розійшлися. Пан Віталій вступив на навчання до Гродненського медичного інституту (одного з трьох медичних вишів у цій країні), а Олександр пообіцяв, що вдруге спробує вступити через рік. Та його доля змінилася: він влаштувався працювати фельдшером у медсанчастину, де залишився служити. 
Навчався Віталій Гранат дуже старанно, мав підвищену стипендію. Додатково відвідував хірургічний гурток і навіть хотів надалі розвиватися у цьому напрямку. Неодноразово студент асистував висококваліфікованим лікарям-хірургам та згодом зрозумів, що це дещо не його сфера діяльності (мав наочний приклад, коли бездоганно виконана операція призвела до інвалідності та не змогла врятувати пацієнтці життя). Він переосмислив своє місце у медицині, вирішив, що допомагатиме людям без оперативних втручань, щоб його дії не призводили до інвалідності. 
При розподіленні для проходження інтернатури, з огляду на набрані за час навчання бали, студенти-медики визначалися з вузькою спеціалізацією. Так пан Віталій обрав психоневрологію. Упродовж року інтерн успішно практикував у Гродненському психоневрологічному диспансері. Йому пропонували залишитися працювати, та житло могли надати аж через 15 років. На той час у лікаря уже була сім’я: дружина і двоє дітей, тому Гранати вирішили повертатися в Україну. Оселилися у Володимирі-Волинському, де колись жили бабуся та дідусь Віталія Григоровича. 1937 року сім’я була розкуркулена і виселена в Архангельську область. Через понад тридцять років вони, будучи реабілітовані, повернулися на Батьківщину і змогли викупити дві третіх будинку. Тут зараз і мешкає лікар із родиною. 
Віталій Григорович багато років працював у Нововолинській лікарні у неврологічному відділенні. За час роботи здобув повагу як у пацієнтів, так і у своїх колег. Згодом деякий період вів прийом хворих у поліклініці, що функціонувала при заводі СТО, надавав допомогу працівникам, яких налічувалося близько 5 тисяч. За кошти заводу (а це 10 тисяч карбованців, за які тоді можна було придбати два автомобілі) 1991 року Віталій Григорович закінчив курси Веселовського з мануальної терапії і вертеброневрології. Став застосовувати здобуті знання на практиці, допомагати людям із захворюваннями хребта, а також надалі активно пізнавати цей напрям у медицині. 
2002 року лікар прийняв нелегке для себе рішення – зайнятися приватною практикою. Із того часу його пацієнтам, які мешкали на Володимирщині, не потрібно було їхати до свого лікаря у сусіднє місто, їм стало зручніше отримувати допомогу, не гаючи час на дорогу. Тепер жителі Нововолинська стали приїжджати до медика у наше місто. Більше того, слава про лікаря Граната поширилася за межі району і навіть області. До нього на прийом стали їхати пацієнти не лише з різних куточків Волині, а й навіть із-за кордону.
Здебільшого звертаються до фахівця люди зі скаргами на болі у спині, хребті, кінцівках, а також на головні болі та головокружіння, виснаження чи астенізацію нервової системи, неврози. І кожному лікар намагається допомогти. Він ніколи не відмовляє у пораді, завжди на зв’язку зі своїми пацієнтами, бо ж хвилюється за кожного і несе відповідальність за усі свої призначення. Як каже лікар, зараз його пацієнти – це переважно люди молодого віку. Він зазначає, що останнім часом усі хвороби «помолодшали». Стали більше діагностувати важких захворювань. Почастішали звернення жінок із болями у спині, що, як виявляється, спричинені метастазами. Тобто вони навіть не знали про те, що мають онкозахворювання. Лікар вважає: однією з причин того, що так часто хворіють молоді люди, є екологічна ситуація, зокрема – наслідки Чорнобильської катастрофи.  
До своїх пацієнтів Віталій Григорович застосовує індивідуальний підхід, приділяє стільки часу та уваги, скільки цього потребує кожен конкретний випадок. Спочатку уважно слухає, на що людина скаржиться, ставить додаткові запитання, тоді на кушетці прощупує тіло, щоб упевнитися, у чому причина захворювання. Якщо потрібно уточнити діагноз, то призначає МРТ чи рентген-обстеження. У деяких випадках проводить мануальну терапію (тобто терапію руками, це комплекс механічного або біомеханічного впливу на вражені тканини й сегменти опорно-рухового апарату), призначає медикаментозне лікування або ж направляє на консультацію до нейрохірурга. 
- Коли ти бачиш позитивний результат своєї роботи, то це додає сили ще більш самовіддано працювати, - каже медик.  
У кабінеті Віталія Григоровича велика бібліотека медичної літератури, яка щоразу поповнюється. Він час від часу перечитує цікаві для себе наукові праці та посібники, а ще постійно навчається. Відвідує онлайн-тренінги, лекції та конференції, цікавиться досвідом іноземних провідних фахівців з неврології, зокрема із Білорусі. 
У пана Віталія – широке коло інтересів. Він любить кімнатні рослини, доглядає за ними, а ще – леліє свій сад та вирощує декоративні дерева. Має Віталій Григорович свою пасіку, що знаходиться біля його будинку, це ще одна його віддушина. Не полишив чоловік і свою дитячу мрію - як тільки з’являється вільний час, то займається майструванням: створює своїми руками усе, що знадобиться у домі чи господарстві.  
Віталій Григорович – хороший сім’янин. Разом із дружиною Світланою Дмитрівною вони виховали двох дітей. Син Максим здобув економічну освіту, створив свою сім’ю і зараз живе та працює у Луцьку. Донька Катерина пішла татовими слідами: закінчила Луцький медколедж, згодом – Тернопільський медінститут, працює офтальмологом у Нововолинську, проживає з сім’єю разом із батьками. Віталій Григорович тішиться онуками: Кирилкові уже 7 років, а Яремчикові – 4. Вони – радість і щастя для дідуся. 
Валентина Тиненська

Категорія конкурсу: 
Набрано голосів: 
7
Vote up!

 

           Ціна одного голосу 10 грн. Оплатити, щоб кнопка стала активною.

 

Коментарі

Голосування учасник N30

Коментарі