Учасник №26. Ірина Миколаївна Давідова, лікар-педіатр приватної практики

×

Повідомлення про стан

Щоб мати право голосувати необхідно Отримати доступ.

Публікації

«Свою роботу я дуже люблю і нікому не відмовляю у допомозі»

Каже лікар-педіатр Ірина Давідова, яка уже сорок років стоїть на сторожі здоров’я дітей.

Ірина Миколаївна 27 років живе та працює у Володимирі-Волинському. За такий значний проміжок часу для багатьох містян медик стала уже сімейним лікарем, яка завжди допоможе та порадить, а у разі необхідності скерує до відповідних вузькопрофільних спеціалістів. За уважне ставлення, людяність та професіоналізм Ірину Давідову цінують та поважають її пацієнти. Вони й рекомендували нам написати про цього фахівця газетну публікацію в рамках конкурсу «Лікар від Бога». 
Ірина Миколаївна змалку знала, що буде лікарем. Що саме вплинуло на вибір професії, жінка навіть собі не може пояснити. Очевидно, так судилося долею. Пані Ірина народилася у Володимирі-Волинському. Тут до 6 класу навчалася у ЗОШ №3. Коли дівчині було 14 років, її тато, який був військовослужбовцем, вийшов на пенсію і сім’я переїхала на Одещину в місто Ізмаїл. Там Ірина закінчила школу. Ще під час навчання дівчина і всі її однокласники були впевнені, що вона – майбутній медик. У побажаннях, які друзі писали у випускному класі в учнівські блокноти на згадку, були слова: «вступити в медінститут», «стати висококваліфікованим спеціалістом». Усе здійснилося. Ірина успішно склала іспити і стала студенткою педіатричного факультету Одеського державного медінституту. У цьому навчальному закладі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Анатолій був на два курси попереду, хоча старший на 6 років. Після четвертого курсу чоловік вступив до Ленінградської військово-медичної академії, закінчивши яку, став військовим лікарем з особливо небезпечних інфекцій.
Молоді люди одружилися, ще будучи студентами. Згодом у подружжя народився син Роман.
Першим місцем роботи для обох стала ГСВГ – контингент в Німеччині. У закритому гарнізоні, що розташовувався недалеко від міста Магдебург, Ірина Миколаївна та Анатолій Дмитрович почали свій професійний шлях. Як пригадує медик, там проживало дуже багато молодих сімей, а ось лікаря-педіатра не було, тому їй, молодому фахівцеві, потрібно було відразу зануритися в роботу, застосовуючи на практиці усі набуті за час навчання знання. 
- Тремтіли руки, ноги й серце, але цього не можна було показати, адже усі так чекали медичної допомоги і ніхто не питав про вік та наявний досвід. Так почалася робота, - каже лікарка.  
Там, у Німеччині, чоловік упродовж п’яти років працював лікарем-бактеріологом, а пані Ірина три роки стояла на сторожі здоров’я маленьких мешканців гарнізону. У цій країні народилася їхня молодша донька Марія.
Згодом Анатолія Дмитровича перевели служити у Забайкальський військовий округ, місто Чита, куди він переїхав зі своєю сім’єю. Там Давідови мешкали 10 років. Сім’я отримала житло, налагодила побут. Підросли діти та пішли у школу, працювали на улюблених роботах батьки. Чоловік будував кар’єру за своєю спеціалізацією, а пані Ірина трудилася дільничним педіатром поліклініки.
- У Читі я набула чимало досвіду. Там практика була дуже хороша. У медзакладі постійно не вистачало лікарів, тому кожен фахівець був на вагу золота і при кожній необхідності поспішав на допомогу іншим, - каже лікарка.    
Після розпаду Радянського Союзу багатьом довелося приймати доленосні рішення. Так 1994 року Давідови зважилися продати приватизовану раніше квартиру й переїхати в Україну. Придбали нове житло й оселилися у Володимирі-Волинському – місті, де пройшло дитинство пані Ірини, де проживала її рідня та близькі. Тут обоє влаштувалися на роботу. Чоловік деякий час працював лікарем у школі-інтернаті, бактеріологом у санепідемстанції, а згодом аж до виходу на пенсію - у медсанбаті військової частини. 
Ірина Миколаївна влаштувалася педіатром у місцеву поліклініку, де працювала 13 років. Каже, їй пощастило трудитися у хорошому дружному колективі. Теплі стосунки з колишніми колегами підтримує й донині. 
Кожен її робочий день не був схожий на інший. Доводилося стикатися з широким спектром дитячих хвороб і підбирати дієві методи для боротьби з ними. На дільниці, за якою була закріплена Ірина Давідова, проживало чимало людей з різними характерами, освітою, стилем і способом життя. До кожного з них медику вдавалося знайти підхід. Лікарка зазначає, що проблем із батьками пацієнтів у неї ніколи не було. Більше того, чимало з них стали для неї наче рідні люди.
Ірина Миколаївна була однією з перших лікарів у нашому місті, хто почав приватну практику. І ось уже близько 14 років вона надає кваліфіковану медичну допомогу маленьким пацієнтам, з якими батьки приходять на приватний прийом до педіатра у разі проблем зі здоров’ям чи для консультацій.
- Не було такого, щоб я залишалася без роботи, - каже лікарка. – У мене не було візиток, я ніде не публікувала та не поширювала оголошення про те, що здійснюю приватний прийом. І коли доводилося чути від знайомих медсестер чи працівників реєстратури, що мене загубили пацієнти, то завжди відповідала: той, кому необхідна допомога, зможе мене знайти. Так і траплялося. Свою роботу я дуже люблю і нікому не відмовляю у допомозі. 
Спочатку на приватний прийом до педіатра стали звертатися батьки з дітьми, яких медик лікувала раніше. Згодом ті почали приводити на огляд уже свою малечу. Так для багатьох Ірина Миколаївна стала справжнім сімейним лікарем. Також чимало людей почали звертатися до медика по допомогу після рекомендації рідних чи знайомих.
Окрім огляду, встановлення діагнозу та здійснення призначень для боротьби з недугами, велику увагу педіатр приділяє профілактичній та просвітницькій роботі зі своїми пацієнтами. Вона залюбки розповідає молодим батькам про ази догляду за немовлятами, відповідає на запитання, пов’язані з грудним вигодовуванням, консультує з приводу розвитку дітей до 18 років.         
- Мені дуже важливо, аби ми підтримували зв’язок. Я не проти, щоб до мене телефонували в разі необхідності. Також часто сама прошу повідомляти про самопочуття дитинки, адже коли я знаю про стан малого пацієнта, то мені стає спокійніше, - каже педіатр. – Буває, батьки дзвонять уночі для консультації, якщо дитині раптом стало зле. Я, звісно ж, не відмовляю у допомозі.
Ірина Миколаївна, попри величезний професійний досвід, продовжує навчатися та опановувати нові підходи до лікування та діагностики. Вона постійно читає статті на медичну тематику, бере участь в онлайн-конференціях, їздить у Київ на різноманітні семінари та курси, де черпає корисну для себе інформацію. 
Вільний від роботи час жінка присвячує сім’ї. Вона щаслива дружина, мама та бабуся трьох онучок – Єлизавети, Софії та Агнії. Жінка дуже любить читати класичну літературу, а ще частенько створює щось власними руками – для душі чи на подарунок, адже їй подобається вишивати та в’язати гачком.   
Валентина Тиненська

Категорія конкурсу: 
Набрано голосів: 
1
Vote up!

 

           Ціна одного голосу 10 грн. Оплатити, щоб кнопка стала активною.

 

Коментарі