Учасник №19. Валентин Васильович Лемич, лікар-невропатолог приватної практики

«Лікар повинен бути сміливим у прийнятті рішень і водночас пам’ятати, що його помилка дорого коштує пацієнту»

Валентин Васильович Лемич, отримавши міцні знання від відомих лікарів, перебував у США, де осягнув інші підходи до лікування хвороб.

Ми таки впевнені в тому, що, як кажуть у народі, всі хвороби від нервів. Звичайно, нам, непрофесіоналам, важко пояснити, чому саме нервова система так болюче сприймає пережиті нами стреси, але факт залишається незаперечним.
- Цього аж ніяк не можна заперечити, і народ правильно підмітив, що всі захворювання від нервів, - з усмішкою каже Валентин Лемич, лікар-невропатолог приватної практики у Володимирі-Волинському. – Наші емоції змінюють біохімічний склад організму. Виробляється зайвий адреналін, який відіграє не найкращу роль. Розвиваються панічні атаки, прискорюється серцебиття. Відразу на це реагують судини. Може виникнути задишка, з’являються проблеми із травною системою. Але найважчим є те, що людина починає сама навіювати собі хвороби. Отож спеціальність невропатолога є по-своєму особливою і вимагає від лікаря тонкого і вдумливого підходу до пацієнта. 
 Валентин Лемич народився 1970 року у Володимирі-Волинському в родині військового. Дитинство з 1978 по 1983 рік пройшло в Угорщині, а затим родина повернулася до рідного міста, де Валентин закінчив 8 класів ЗОШ №3. У цей час батько вийшов на пенсію і сім’я переїхала до Луцька. Товариші підговорили Валентина вступати до Ківерцівського медичного училища. Навчатися було цікаво. Особливо хлопець любив заняття, які проводив Леонтій Михайлович Гресь. Цей викладач умів захопити своїх студентів, проводячи не звичні для того часу теоретичні та практичні заняття. 
Потім була служба в армії, але Валентину пощастило служити у військах ППО на Ківерцівщині в селі Журавичі. Та удача відвернулася, коли робив дві спроби вступити до Львівського медичного університету. Успішною виявилася третя. На той час Валентину Лемичу вже було 25 років. При розподілі на спеціальності йому випала рефлексотерапія. Однак це була зовсім нова, ще мало освоєна галузь медицини, і тоді вирішили, що Лемич буде вивчати невропатологію. І знову, коли проходив інтернатуру при Луцькій обласній лікарні, йому пощастило з наставниками. Безпосереднім керівником інтернатури був Микола Леонтійович Потолочний, а головний невропатолог області Леонід Самійлович Гітик став не тільки взірцем лікаря, а й талановитої особистості. Він скрупульозно, не поспішаючи, оглядав пацієнтів, запрошував інтерна на наради з лікарями. А ще був членом Спілки письменників України, писав хороші книги. 
Так склалося, що деякий час Валентин Лемич проживав у Сполучених Штатах Америки. Там мав можливість спостерігати і вивчати нові підходи до лікування хвороб. Повернувшись з Америки, відчув бажання оселитися у Володимирі, бо дуже любить це місто, сумував за друзями дитинства. 
- Я дійшов висновку, що досить важливим етапом лікування є реабілітація, - каже Валентин Васильович. – Наш організм має унікальну здатність увесь час відновлюватися. Проблема в тому, що хворі не доліковуються, а тому виникають хронічні патології. Досить часто буває так, що хворого вже нічого не турбує, але насправді він ще не є здоровим. Люди більше борються з болем, а не із синдромом. У моїй практиці було два пацієнти, які не відчували болю. Це скалічені, багатостраждальні люди. Вони весь час травмувалися, потерпали від різних уражень та інфекцій, але болю не відчували. Таким чином, біль є захисною реакцією на травмування організму, а тому боротися з ним не є доцільним. Скільки б ви не вгамовували зубний біль, але рано чи пізно звертатися до стоматолога таки доведеться. 
 На думку Валентина Васильовича, нашому суспільству бракує санітарної освіти і культури. У нас належним чином не пропагується профілактика, яка допомагає виявити чимало хвороб і вчасно їх вилікувати. Ми не вміємо дбати про себе. У багатьох випадках люди намагаються обходити різними шляхами медичні огляди, вакцинацію, не розуміють їх значення. На цьому грають всілякі політичні спекулянти, які вводять населення в оману. 
Повертаючись до розмови про значення нервової системи в організмі, лікар знову зауважує, що люди програмують себе на численні недуги. Виникає боязнь смерті, невиліковної хвороби, недовіра до медиків. Зрештою люди роблять свої висновки. 
- У медицині є такий метод – «плацебо», коли людині замість лікувальної капсули дають порожню. Ефект у тому, що пацієнт, не підозрюючи про підміну, запевняє, що відчуває покращення. Але є і протилежний метод – «ноцебо», коли людину правильно лікують, запевняють, що вона одужає, але вона переконана, що важкохвора і порятунку вже не буде. Звичайно, в такому випадку важко говорити про зцілення. Пацієнт сам себе налаштовує на передчасний трагічний кінець. Відповідно загострюються хронічні хвороби. А сучасні люди, на жаль, не є такими стійкими до стресів, як наші діди. За спостереженнями, чим людина краще забезпечена матеріально, чим більше дозволяє собі тепличних умов, тим важче їй дається навіть найменша стресова ситуація. 
До лікаря Лемича пацієнти найчастіше звертаються якраз із наслідками стресових ситуацій, із хворобами периферичної нервової системи. Валентин Васильович зазначає, що теперішні люди страждають від сильної заклопотаності, від великого потоку інформації.
- І ще хочу наголосити на одному важливому моменті, - каже лікар. – Людину варто лікувати весь час, якщо вона цього потребує. Наш організм генетично має значні потужності. Людство запрограмоване жити досить довго. Пригадаймо біблійних патріархів. Вони жили до 300 років. Ми ж чомусь значний акцент ставимо на слові «вік». А та бабуся, якій уже за 80 років, швидше помре не стільки від хвороби, а від того, що їй нагадують про старість. І вона вже не хоче лікуватися, тому що їй кажуть про необхідність помирати. А якщо її лікувати, то вона, можливо, й до 120 років доживе. І тому я ніколи не зважаю на вік людини, ніколи не нагадую їй про це. Інша справа, що може повільніше проходити відновлення організму. А значить потрібно шукати інші шляхи лікування, допомагати організму. Хвороба розвивається по колу. Це називається патогенез. Завдання лікаря – розірвати це коло, вияснити причину захворювання, вплинути на механізми розвитку недуги. Я не дотримуюся словосполучення «невиліковна хвороба». Кожну хворобу потрібно лікувати. У цьому полягає моє професійне кредо: лікар повинен бути сміливим і водночас пам’ятати, що його помилка дорого коштує людині. Не можна стояти на місці. Потрібно вчитися і йти вперед. Знаєте, в нашому організмі всі органи діють за принципом «Хто не робить, той не їсть». Орган, який не працює або тимчасово «виведений з ладу», атрофує і не отримує належного кровопостачання. 
Не могли ми не торкнутися теми коронавірусу.
- Так, пандемія надзвичайно серйозна і небезпечна, - каже Валентин Васильович. – Але часто людиною керує страх перед коронавірусом, що і викликає емоційні розлади, які тягнуть за собою низку недуг. Потрібно вчитися жити повноцінним життям, рухатися, займатися улюбленими справами, мати хобі.
У приватному кабінеті лікаря Валентина Лемича є сучасна медична апаратура. Ударну терапію пощастило випробувати на собі. Апарат допоміг вгамувати біль після нещодавно отриманої невеликої  травми.  
Робочий день Валентина Васильовича щільно розписаний. А у вільні хвилини він грає на гітарі, особливо у колі друзів, нещодавно захопився настільним тенісом і тепер пробує себе в ролі тренера. У лікаря Лемича багато друзів серед художників нашого міста. Він постійно відвідує їхні  виставки. Насолоду дарують і вистави театру «Різнобарв’я», які намагається не пропускати. Також пан Валентин багато подорожує і вважає, що відпочинок, особливо мандрівки, – це найкращі ліки. 
Усі, хто бажає проконсультуватися з лікарем Валентином Лемичем, можуть відвідати його кабінет, який знаходиться на вулиці Данила Галицького, 22, записатися на прийом за телефонами 098-575-62-96, 093-778-75-78. Також ви можете поспілкуватися з Валентином Васильовичем за його особистим номером 093-645-00-03.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський