Учасник №16. Ярослав Олександрович Тарадюк,  лікар-хірург КП «Володимир-Волинське ТМО»

Робота хірурга потребує постійного навчання і вдосконалення

Бути лікарем – це не просто здобути відповідний фах, це покликання. І дуже часто, обираючи професію, людина немов відчуває, що саме готує їй доля, і йде за покликом серця. Серед таких – молодий лікар-хірург місцевої лікарні Ярослав Тарадюк. Він працює у Володимир-Волинському ТМО уже 5 років. Своїм відповідальним ставленням до роботи, професіоналізмом, чуйним відношенням до хворих здобув повагу пацієнтів та їхніх близьких, які й звернулися до редакції, аби ми на сторінках газети в рамках конкурсу розповіли про цього лікаря.    
Його шлях у професію був непростим, але Ярослав Олександрович крок за кроком долав усі перепони, докладав чималих зусиль, щоб займатися справою, до якої лежить душа. Народився він на Маневиччині – у селі Комарове. По маминій лінії в родині були залізничники, тому з цією сферою діяльності поєднав своє життя його брат. На прохання батьків здобув фах залізничника і Ярослав та навіть деякий час працював за спеціальністю, хоч і розумів, що йде не тим шляхом. 
Ще зі шкільних років він хотів бути лікарем, щоб допомагати людям. З особливим завзяттям цікавився біологією та хімією. І працюючи на залізниці, постійно читав медичну літературу. Він наважився кардинально змінити своє життя і вступив до Івано-Франківського національного медичного університету, обравши спеціальність «Лікувальна справа». Каже, навчання не було легким, доводилося багато читати, опановувати томи навчального матеріалу, але з’явилося чітке розуміння, що він у правильному напрямку рухається до своєї  мрії. Уже на третьому курсі Ярослав визначився з вузькою спеціалізацією, зрозумів, що хоче стати хірургом, і поглиблював свої знання. Рідні підтримали його вибір, а викладачі в університеті усіляко допомагали розвиватися в обраному напрямку, підказували, яку додаткову літературу варто почитати, на що звернути увагу.
Інтернатуру впродовж трьох років Ярослав Олександрович проходив у Волинській обласній клінічній лікарні. Саме там випала чудова нагода застосувати здобуті за роки навчання знання на практиці. Молоді фахівці самостійно зашивали рани, встановлювали діагнози, асистували хірургам-наставникам під час операцій, а згодом під наглядом досвідчених колег здійснювали оперативні втручання.  
Із дипломом про вищу освіту пан Ярослав повернувся на малу батьківщину, працював у Колківській лікарні №2. Вів амбулаторний прийом хворих у хірургічному кабінеті. Там здобув хороший досвід, та все ж прагнув проводити й оперативні втручання, тому цікавився вакансіями в інших лікарнях області. Якраз Володимир-Волинське ТМО потребувало таких спеціалістів. Ярослав Олександрович прийняв рішення приєднатися до дружної команди місцевих лікарів і без вагань переїхав у наше місто. 
Уже 5 років він трудиться у хірургічному відділенні під мудрим керівництвом Михайла Дудича. Каже, що лікарі-хірурги місцевої лікарні невтомно стоять на сторожі здоров’я місцевих мешканців і готові надати професійну допомогу в будь-який момент. Працюють злагоджено,  підтримують один одного і в разі потреби чи складного випадку – допомагають. 
Разом із колегами лікар проводить оперативні втручання різного рівня складності. Залежно від конкретного випадку, це може займати короткий проміжок часу, а інколи і 3-4 години. 
Як лікар-ординатор він допомагає хворим, які проходять післяопераційне лікування та реабілітацію. Одночасно опікується орієнтовно десятьма пацієнтами відділення. Також здійснює огляд призовників у військкоматі. 
Крім цього, хірург має 5-6 нічних чергувань на місяць. Каже, що за час роботи ще не було ночі, коли б його не викликали у приймальне відділення для надання невідкладної допомоги. Часто достатньо просто зашити рану, а бувають і більш складні випадки, коли звертаються хворі з приступами гострого болю й потрібно встановити діагноз та при необхідності прооперувати. Якщо цього потребує ситуація, викликають завідувача відділення, а інколи навіть доводиться направляти пацієнта в обласну лікарню. Особливо багато звернень перед вихідними чи святами. 
- Кожен окремий випадок не схожий на інші, тому лікар-хірург повинен бути завжди уважним, не панікувати й бути сконцентрованим. А ще швидко реагувати на ситуацію та приймати рішення, бо від цього залежить людське життя, - каже Ярослав Олександрович. – Готуючись до операції, я завжди подумки прошу Господа допомоги, бо вірю, що він здатен творити дива.   
У руки лікарів ми віддаємо своє здоров’я. До них як до рятівників звертаємося з надією на допомогу, хоча вони не всесильні й бувають випадки, коли медики не в змозі врятувати. І саме хірурги часто роблять навіть неможливе, щоб допомогти, а трапляється, що у битві за чиєсь життя вони зазнають поразки. Звісно, такі випадки висікають рани на їхніх серцях. Але вони продовжують працювати, бо їхня допомога потрібна іншим.     
Ярослав Тарадюк щодня працює над удосконаленням своїх вмінь та навичок, адже вважає, що професія лікаря, а зокрема хірурга, потребує постійного навчання й практики. Читає медичні статті, відвідує семінари (які зараз відбуваються онлайн), кожні п’ять років проходить курси підвищення кваліфікації. Окрім розвитку професійних якостей, велику увагу приділяє і спілкуванню з пацієнтами. Він помітив, що від настрою та налаштованості хворого на швидке одужання навіть рани скоріше загоюються, а ще неодноразово переконався, яку силу має щире слово.  
Свій вільний час медик присвячує відпочинку в сімейному колі. З дружиною Інною Ярослав Олександрович познайомився у час, коли проходив інтернатуру, а побралися закохані три роки тому. Дружина завжди цікавиться роботою чоловіка, тим, як минув його день чи чергування, з якими скаргами до нього зверталися. Серед захоплень медика – футбол. Раніше він активно займався цим видом спорту, будучи школярем і студентом, їздив навіть на районні змагання, зараз залюбки спостерігає за грою улюблених команд по телевізору.
- Ми часто чуємо про щоденні проблеми, з якими стикаються люди. Я, коли почав працювати у хірургічному відділенні, тоді зрозумів, наскільки насправді вони несуттєві, - каже лікар. – Здоров’я – це найдорожче, що є у людини.      
Валентина Тиненська, м.Володимир-Волинський