Сьогодні нечасто можна зустріти справді талановитого техніка, у руках якого всі електроприлади набувають нового життя. Ми маємо нагоду поспілкуватися зі справжнім професіоналом своєї справи Григорієм Голіциним.
Ще з дитинства, дивлячись на батька, який у роки війни заробляв на життя своїми вміннями, Григорій переймав деякі навички. «Згадую дитинство, як навчився малювати по клітинках, тоді робив певні розрахунки, й у мене виходили малюнки», – ділиться чоловік.
Найбільшу цікавість до мікросхем і різноманітних обчислень майстер виявив, коли до переліку шкільних предметів увели фізику. Тоді ж експериментатор і склав перший радіоприймач з решток поламаних приладів.
Також значну увагу Григорій Геннадійович приділяв здобуттю освіти. Де б він не набував знання, усюди отримував відзнаки. Завдяки навчанню в Луцькому ПТУ на кіномеханіка у 17 років був кращим за своєю спеціальністю в армії. За техніку на концертах і виступах офіцерів відповідав саме він. Хлопцеві звичайно пропонували залишитися, адже люди з таким умінням зустрічаються рідко. Проте зупинятися на досягнутому – це не про нашого співрозмовника. Григорій почав здобувати фах механіка, а згодом і штурмана. «Немає нічого неможливого для людини, яка хоче чогось навчитися», – зауважує чоловік. Після успішного завершення навчання він став моряком.
-Григорію, скажіть, у чому полягала ваша робота на судні?
-Оскільки ця робота відрізана від світу, я змушений був розраховувати лише на свої сили. У морі завжди чекає небезпека. Я відповідав за роботу двигуна. У моменти, коли він виходить з ладу, корабель може перевернутися. Система ж не запитує, коли їй перестати працювати належним чином, тому навіть уночі після відповідного сигналу я прокидався й біг лагодити двигун.
-Багатьох людей могли б спинити страх або невпевненість в собі. Скажіть, чи знайомі Вам схожі почуття?
-Знаєте, у такі моменти надієшся лише на себе, бо ж хто, як не я? Панікувати не було часу. Якби допустив хоч найменшу похибку, весь екіпаж міг загинути. Я уявляв проблему схематично, замислювався і швидко знаходив вихід.
-Нам відомо, що Ви – автор спеціальної пов’язки для суглобів. Розкажіть, що наштовхнуло на розробку такого приладу?
-Одного разу, коли я був у рейсі, ми зупинилися в Бразилії. Я відчув різкий біль у коліні. Як завжди, почав шукати вирішення проблеми. Самостійно зробив щось схоже на іплікатор Кузнецова. Можу сказати, що в мене вийшло навіть краще.
-Як Ваш виріб допомагає людям із хворими суглобами?
-Суть виробу така: до пов’язки прикріплюється певна кількість голочок, які прикладаються до болючого місця. Я розрахував усе до деталей і збільшив кількість голочок на пов’язці. Одна таки потрапить у потрібний нерв і дасть потрібну команду м’язам.
-Як Ви тестували ефективність власного виробу?
-Як я вже сказав, спочатку створив його для себе, і мені справді допомогло. Згодом моя дружина користувалася цим винаходом, коли мала проблеми з ногою. Вона є скептиком, тому каже, що це ефект від мазі. Але ж хіба можна вилікуватися одним медичним препаратом? Згодом мою пов’язку почали використовувати й родичі. Що ж тут можна сказати? Тепер усі близькі мені люди мають здорові суглоби, і це не може не радувати.
-Ви намагалися якимось чином представити людям свій виріб?
-Так, звичайно. Я написав відповідну роботу, опис мого виробу та відправив у Київ. Три рази навіть довелось переписувати, але це не спинило мого бажання отримати патент.
-Тепер, маючи офіційний патент, як плануєте реалізовувати ваш винахід?
-Цього року буду старатися почати випускати свій корисний виріб, дещо його вдосконаливши. Розмір пов’язки буде розрахований індивідуально, беручи до уваги частину тіла і потрібну довжину. Кожен матиме можливість надати собі таку ефективну допомогу.
-Беручи до уваги ваше захоплення конструюванням, можна сказати, що це не останній ваш винахід?
-Так, справді. Ще з того часу, коли я був матросом, маю такий зошит, де зібрано близько тридцяти ідей, які цілком можливо реалізувати.
Що ж, бажаємо Григорію Геннадійовичу натхнення, аби втілити в життя свої ідеї, які полегшать нам життя.
Напевно, частіше потрібно звертати увагу на наші захоплення й розвивати таланти. Можливо, саме вони допоможуть людям.
Дарія Михайлова, м.Володимир-Волинський
Коментарі