Про діяльність Устилузького логістичного центру та велику місію жіноцтва у захисті та розбудові держави Україна ми розмовляли з депутаткою Волинської обласної ради 8-го скликання (з 2020-го року), професоркою кафедри державного управління Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ, нашою землячкою Ористлавою Сидорчук
Коли війна нещадно б’є не тільки по людях, а й по їхніх душах, найважче завжди найбільш ранимій – жіночій душі. Біль, тривога, смуток, гіркі сльози та розпач – ось чим за звичай під час лихоліття переповнена душа жінки. Та, поки є надія, доки не покидає віра, а в серці не згасає полум’яна любов жіноча душа здатна витримати тягаря, на який , напевно, не відважаться і святі мученики. Велика сила – материнська молитва, а ще більшу силу має єдність жінок, які, об’єднавши зусилля, уміння, зібравши в єдиний біль свої власні , допомагають Президенту, уряду, а , головне, Збройним Силам України гнати геть ворога з нашої сім’. Про роль жінки у важкі воєнні часи кореспондентка «Міста Вечірнього» мала розмову з Ористлавою Григорівною Сидорчук, депутаткою Волинської обласної ради, професоркою Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ.
-Пані Ористлаво! За багатовікову історію України жінкам – українкам доводилося не раз на рівні з чоловіками братися до зброї, аби захистити себе, свою землю, свою родину. Нині війна особлива, війна сучасна. Яка ж роль жінки-українки у теперішній воєнний час?
-8 років в Україні триває війна, яку світ називає по-різному: від внутрішнього конфлікту до спецоперації. Проте назва не міняє суті – від збройної агресії росії потерпає вся країна і навіть Світ. Впродовж тривалої війни жінки взяли на свої плечі основний тягар роботи в тилу, адже вони становлять більшість, хто задіяний в гуманітарних проєктах та опікуються постраждалими.
Метою путіна у війні є не лише послаблення України та поневолення частини країни, а ще й знищення української держави та українців як нації – це справжній геноцид, який визнано країнами цивілізованого Світу. Завдання жінок у цій війні абсолютно різні: від безпосередньої боротьби на фронті ( в лавах ЗСУ – 37 тис. жінок, понад 1 тис. жінок стали командирами) до плетіння сіток в тилу та приготування їжі на передову. Важливо, щоб жінки розуміли й основне призначення – збереження дітей. Підтримую рішення тих жінок, що виїхали в безпечні місця, вивезли дітей та сприяють їх навчанню. Адже після перемоги вони повернуться здоровими, стійкими психологічно та готовими розвивати країну.
Жінки сьогодення - лідери українського громадянського суспільства і дуже часто в партнерстві з міжнародними організаціями та урядом українські жінки сприяють організації діалогу й посередництва на різних рівнях, активно допомагають військовим, організовуючи гуманітарну допомогу.
-Союз Українок має велику історію і сьогодні ви як очільниця організації також не стоїте осторонь. Чим живе організація в військовий час?
-В Україні є велика кількість жіночих організацій, які є активним елементом громадянського суспільства. Діяльність жіночих громадських організацій має важливе значення, адже вона впливає на перебіг подій, виконуючи свою історичну місію.
Історія Союзу українок – це історія боротьби, боротьби не лише за права жінок, а відстоювання суверенітету України, збереження національних традицій та культурної спадщини. Сьогодні уже всім зрозуміло, що наша мова, культура, історія – це зброя і надбання, яке росія прагне знищити.
Цьогоріч у травні ми мали відзначати 100-річчя організації, проте війна внесла корективи.
«Нам не вільно нікому, ні мужчині, ні жінці, під нинішню хвилю станути з заложеними руками і ждати, що життя принесе, – ми, жінки, мусимо також стати сильною, діяльною і творчою силою» - це слова Костянтини Малицької, 150-річчя з Дня народження якої відзначали у травні науковою конференцією «Оптимістка великих задумів» у Львові.
Цей дороговказ нашої голови й сьогодні в час війни є актуальним не лише для союзянок, а й для усіх українців. Костянтина Малицька неодноразово згуртовувала українське жіноцтво для активної допомоги фронту у часі двох світових воєн, представлюючи жінок у національних комітетах допомоги Україні.
Сьогодні наші союзянки активні кожна на своєму місці, у своїх громадах – забезпечують військових необхідними речами, збирають кошти на амуніцію, плетуть сітки, забезпечують продуктами харчування захисників та внутрішньо переміщених осіб, надають психологічну, юридичну допомогу.
-Як Ви прийшли в організацію і чи хочете, щоб Ваша донька продовжила союзянський шлях?
В організацію я прийшла в Устилузький осередок СУ, який очолювала мама –Ніна Гук , вона й зацікавила мене громадською роботою. До недавна ВГО очолювала Ореслава Хомик – лідерка, волонтерка, фахова керівниця. За час її очільництва я була референткою ВГО зі зв’язків з органами публічного управління та релігійними організаціями. Восени 2021 р. мою кандидатуру на голову ВГО було розглянуто Всеукраїнською координаційною радою, а в грудні на Звітно-виборному з’їзді у Києві підтримано делегатками з усієї України.
Відповідально очолити найбільшу жіночу організацію в військовий час. Проте поруч надійні посестри та родина, що допомагають та сприяють.
З початком війни в рідному місті започатковано роботу волонтерського логістичного центру ВГО СУ в якому активну роботу налагодив брат – Роман Гук , депутат Устилузької міської ради, започаткувавши співпрацю з європейськими партнерами щодо поставки гуманітарної допомоги. Сьогодні Роман уже служить добровольцем на фронті, тому з його дружиною Світланою Гук, союзянкою, продовжуємо роботу центру. Доставлено допомогу в Чернігів, Харків, Житомир, Дніпро, Запоріжжя, Миколаїв, Ніжин.
Активно допомагає заступниця пані Віра Чайковська-Тарликова, голова Володимирського відділу Союзу Українок – Лариса Лучинець. Усі наші організації є активними сьогодні, але не усі можуть публічно висвітлювати свою діяльність. Це стосується організацій на окупованих територіях і наближених до активних бойових дій. Наша організація двічі була заборонена та ліквідована в час більшовицької окупації. Тому ми, пам’ятаючи історію, переживаємо за долю наших активних посестер.
У Союзі Українок спостерігається спадкоємність поколінь і дуже приємно, коли доньки продовжують справу. З початку широкомаштабного вторгнення росії моя донька завжди зі мною – за кадром, так би мовити, але поруч – пакуємо разом гуманітарну допомогу у волонтерському центрі, забираємо військову форму у Варшаві, записуємо звернення щодо геноциду українців в концтаборі Аушвіц тощо. Вона хоч ще маленька, проте рішуча та вольова, тому надіюсь, що громадська діяльність її зацікавить.
-Війна триває, але й життя продовжується. Які Ваші подальші кроки?
Війна забирає фінансові й людські ресурси, відволікає їх на військові операції, тому активне жіноцтво має об’єднуватись у допомозі. На плечі жінок лягає відповідальність за забезпечення фронту, а згодом – і за відновлення України. Важливо не покладати рук та не збавляти темп роботи кожної на своєму місці. Необхідно розробляти національну стратегію відновлення України, яка повинна містити дієві інструменти співпраці між громадянським суспільством та державою, органами місцевої влади та має стати основою для залучення жінок у процес прийняття рішень для розвитку нашої країни.
Прийнято історичне рішення Європейської Ради щодо статусу України країни-кандидата на членство в Європейському союзі. Це нелегкий шлях, який скроплено кров’ю наших Героїв, це шлях для цивілізованого майбутнього українців. Це означає, що попереду багато роботи для закріплення статусу, але головне – перемогти у війні, зберегти національну єдність та зберегти державу.
Антоніна Булавіна м. Устилуг
Коментарі