У Польщі заговорили про реституцію на Західній Україні. Чи можливе повернення майна колишнім власникам?

Публікації

У польському Любліні заснували організацію «Реституція Кресів», що буде домагатися повернення полякам майна, яким вони раніше володіли на території України, або ж компенсації за нього. Уже зібрано 600 пакетів документів для звернення до суду.
Організація «Реституція Кресів» була створена в Польщі у квітні нинішнього року. Її мета – сприяти поверненню прав поляків на майно, яке тепер розташоване на території України, або отриманню компенсацій за залишену поляками на цій землі нерухомість. Як заявили засновники, ініціатива створити організацію з’явилася у зв’язку з підписанням Україною Угоди про асоціацію з Євросоюзом, яка передбачає справедливе вирішення цих питань.
Згідно з оцінками організації, в Польщі проживає близько 100 тисяч осіб, які можуть довести, що вони є спадкоємцями або правонаступниками власників майна на території так званих «Східних Кресів», що охоплюють території сучасної Західної України, де до Другої світової війни проживало багато поляків.
Представники «Реституції Кресів» уже зібрали близько 1,2 тисячі заяв, які поки проходять перевірку та аналіз. Перші два позови найближчим часом будуть подані в суди Києва та Луцька. При цьому було заявлено: якщо українські суди спробують ухилитися від виконання закону, організація звернеться до судів у Страсбурзі та США.

Нерухомість Володимира, що належала полякам
Які об’єкти нерухомості у нашому місті можуть бути предметом майнових претензій їхніх колишніх власників – громадян Польщі чи спадкоємців власників? Із цим запитанням звертаюся до завідуючої відділом обліку, паспортизації і наукових досліджень адміністрації Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» Світлани Федосєєвої.
-На жаль, немає документальних підтверджень, кому належали споруди, що були зведені до 1939 року чи раніше, - розповідає Світлана Анатоліївна. – А ті документи, що, можливо, збереглися, знаходяться в різних архівах Польщі та України. Вони не систематизовані, а це дуже ускладнює пошук. Проводячи дослідження на конкретну тему, можна перебрати тисячі паперів і в них знайти лише одне речення, що стосується теми пошуку. Така робота дуже копітка, потребує багато часу та фінансових затрат, також потрібен дозвіл на доступ до архівних матеріалів. Тож інформацію про минуле нашого міста збираємо роками, по крихтах, у тому числі, спілкуючись зі старожилами міста. Результатом нашої роботи стала книга «Володимир, яким ми його пам’ятаємо», видана цьогоріч управлінням культури Волинської ОДА та адміністрацією ДІКЗ «Стародавній Володимир». Аби відповісти на ваше запитання, треба уявити, що представляв собою Володимир до 1939-го року. Це було невеличке місто, забудоване в основному одноповерховими спорудами. Великий відсоток населення Володимира складали євреї, яких налічувалося до 17 тисяч. Вони займалися торгівлею, медициною, юриспруденцією. Про колишніх власників старих будівель, що й зараз прикрашають наше місто, рідко згадується у розповідях старших людей, а що в них розміщувалося раніше, задокументовано на основі спогадів старожилів.
Зі слів Світлани Федосєєвої, будинок колишньої вуглерозвідки на вул.Устилузькій був зведений у 1888-89 роках для поштового відомства. У сусідньому, де зараз знаходиться центр зайнятості, розміщувалася школа. Тож невідомо, якої форми власності були ці споруди – приватної чи державної. А от приміщення на Ковельській, 29, де знаходиться міський відділ культури та ряд інших офісів, за Польщі належало власнику магазину для жінок п.Шуровському. Цікаво, що до приміщення на Ковельській, 56, де знаходиться наша редакція, колишнім господарем-поляком був прибудований невеличкий гараж і майстерня. Будинок теперішнього історичного музею був житловим. Звів його генерал Чорноглазов, а потім продав Омеляну Дверницькому. Достеменно відомо, що будівля художньої школи та сусідній схожий будинок були зведені за Польщі як житло для чиновників. Також від початку житловими були два будинки на вул.Привокзальній. До цих же часів забудови належить і приміщення, де колись розміщувалася школа для глухонімих. 1923 роком датується будинок з колонами на Ковельській, де нині розташований міський фінвідділ, світлиця «Союзу Українок» та інші організації. Господарем його був лікар Шехтер. У фасадній частині дому він жив, а у решті приміщень розміщувалася його клініка.
Під час розмови працівники заповідника пригадали цікавий факт. Було це на рубежі дев’яностих. У Володимир приїхав з Польщі старенький дідок, як з’ясувалося, колишній власник так званого «генеральського будинку», розташованого біля швейної фабрики. Подивився він на свій дім, але зізнався, що судитися за нього з радянською владою не збирається. Розумів, що це даремно. Але часи змінилися, тож, можливо, його нащадки вважають інакше?
Світлана Анатоліївна припускає, що чимало польських житлових будинків збереглося у приватному секторі міста, і хто знає, що думають про цю нерухомість колишні власники чи їхні спадкоємці.

Українське законодавство не передбачає проведення реституції
Представники спадкоємців виселених поляків стверджують, що можливість висувати майнові претензії їм надає Угода про асоціацію між Україною і Європейським Союзом. Але це не так, стверджують юристи. В Угоді про асоціацію визначено лише загальні моменти співпраці у сфері юстиції, а також передбачено адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, тобто лише процесуальні й інституціональні аспекти захисту прав громадян держав-учасників Угоди про асоціацію. Чинні Закон України «Про міжнародне приватне право», Цивільний процесуальний і Господарський процесуальний кодекси України жодним чином не обмежують доступ іноземців та іноземних компаній до захисту їхніх прав українськими судами. Також укладено Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах від 24.05.93р., згідно з яким громадяни і юридичні особи Сторін можуть безперешкодно звертатися в судові установи іншої договірної Сторони. Твердження, що нібито «в економічній частині Угоди про асоціацію містяться посилання на стандарти захисту прав спадкоємців на нерухомість», не спираються на текст Угоди. Для того щоб урегулювати право спадкоємців поляків на нерухоме майно на території України, Угода про асоціацію мала б містити норми матеріального (а не процесуального) права чи бодай відсильні норми до інших міжнародних договорів. Але їх немає.
В Україні робилися спроби вирішити питання реституції: 21.10.2005р. на розгляд Верховної Ради України був поданий відповідний законопроект, яким передбачалося надати право на повернення майна не тільки громадянам України, а й іноземцям. Але прийнятий він не був. Таким чином, нині немає правових підстав для задоволення можливих вимог представників спадкоємців виселених поляків. Однак, як завжди кажуть юристи, остаточні висновки можна буде робити лише після аналізу позовних заяв, наведених фактів і доказів.
Реституція (лат. Restitutio – відновлення) – поновлення порушених майнових прав, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі – тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їхня вартість у грошах.
У міжнародному праві реституцією є повернення за мирним договором майна, неправомірно вилученого під час війни однією державою з території іншої держави.
Чи доведеться Україні на шляху до ЄС провести реституцію майна?
Ряд країн Східної Європи ще у 1990-х роках прийняв закон про реституцію націоналізованого у 1940-і роки і пізніше майна, бо це було однією з умов вступу в Євросоюз. Але реституція не означала негайної і повної передачі власності її колишнім господарям. Так деякі об’єкти не були повернені, а інші – повернули, але із застереженнями. Приміром, у Латвії колишні господарі не мали права виселяти людей із будинків протягом 7 років (якщо не надавали їм рівноцінного житла), а у Литві господарі землі, забудованої за радянських часів, отримували права на аналогічні ділянки в інших регіонах. Полякам держава повернула лише 50% вилученого з державної власності (близько 17,5 млрд. доларів). Людям видавали цінні папери на придбання землі або акції приватизованих підприємств. Відбувалося це у часи масової приватизації. За подібною схемою пройшла реституція в Угорщині. А у Чехії спадкоємцям повертають їхнє майно або його вартість у грошовому еквіваленті.
Що стосується України, то на сьогодні провадити у нас процес реституції неможливо. Згідно з українськими законами, оскаржити вступ держави у право власності можна лише впродовж трьох років після цієї події. А Україна вступила у права власності на всі об’єкти, націоналізовані при СРСР, у 1993 році.
Міла Сергєєва, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі