У місті відбувся реквієм із вшанування героїв-ліквідаторів

26 квітня мешканці Володимира-Волинського стали учасниками і свідками заходів, приурочених до 30-ої річниці Чорнобильської трагедії. Після поминальної панахиди, яка проводилася у Свято-Миколаївській церкві, та покладання квітів до пам’ятного знаку героям Чорнобиля у КМЦ відбувся реквієм пам’яті ліквідаторів.
Першими удар радіації прийняли на себе пожежники. Серед них було 28 воїнів-вогнеборців Володимир-Волинського гарнізону. Перед глядачами незабутні обличчя та імена, які потрібно пам’ятати завжди: Василь Каленик, Василь Косюк, Микола Пилипчук, Віталій Залуський, Іван Романюк, Петро Юн, Віталій Героз, Володимир Кравчук, Олександр Ігнатенко, Анатолій Стеренчук, Анатолій Харуба, Анатолій Герасимчук, Сергій Бабинюк, Микола Баковський, Віталій Микитюк. Хвилиною мовчання вшанували присутні їхню світлу пам’ять.
Про те, що собою реально являла зона катастрофи, розповів учасник ліквідації аварії Геннадій Нікітін. Свою розповідь він розпочав з того, що в ліквідаційних роботах було задіяно багато дивізій із Прикарпатського та Прибалтійського військових округів. Були здійснені заходи, щоб не йшов дощ, оскільки в дощову погоду радіація поширювалася швидше, а тому стояла спека. Люди відчували загальну слабкість, поки організм не почав адаптуватися. Харчували добре, навіть у солдатських буфетах була справжня червона ікра, але у більшості військовослужбовців апетит був відсутній. Часто доводилося міняти обмундирування. Мудрим рішенням керівництва, вважає пан Нікітін, було те, що в Чорнобиль не брали молодих юнаків, а чоловіків, які вже мали дітей. Жили ліквідатори в наметах, організували пункти мийки, заправки, навіть видавали фронтові 100 грамів, оскільки побутувала думка, що алкоголь знижує вплив радіації. Над реактором увесь час зависали гвинтокрили, які скидали важкі мішки з глиною та піском. На жаль, усі пілоти загинули. У Геннадія Нікітіна є своя версія причини моторошної аварії. Звичайно, велике значення мало легковажне, безвідповідальне ставлення тогочасної влади. Однак, як нині відомо, ЧАЕС будувалася за конструкцією академіка Александрова, тричі Героя Соціалістичної Праці. Існував ще один проект, який належав академіку Лєгасову і був набагато досконалішим. Оскільки Александров був улюбленцем членів ЦК, то переміг його проект. Після катастрофи академік Лєгасов вважав себе причетним до трагедії, так як не зміг реалізувати свій задум, і покінчив життя самогубством. Із Чорнобильської зони було вивезено 30 тисяч людей. Але наші ліквідатори рятували не тільки свій народ. Вони врятували Європу. Під кінець свого виступу Геннадій Нікітін з болем зауважив, що держава мало звертає увагу на чорнобильців, забирає пільги, позбавили путівок на лікування.
Про свій шлях ліквідатора розповів і колишній військовослужбовець 59-го зенітно-ракетного полку Володимир Морис. Він зазначив, що у Чорнобилі були представники багатьох народів колишнього СРСР і тоді їх єднала справді братська дружба. Хто б міг подумати, що мине 30 років і колишні брати встромлять Україні ніж у спину?
Міський голова Петро Саганюк вручив пам’ятні подяки та грошові премії вдовам загиблих ліквідаторів, а також нагородив ветеранів Чорнобиля пам’ятними медалями до 30-річчя Чорнобильської трагедії. Відзнаками та подарунками привітала ліквідаторів і вдів голова спілки «Чорнобиль» Світлана Бугайчук. Після цього перед учасниками реквієму виступив хор ветеранів «Мужність».
Під час реквієму навпроти КМЦ вишикувалися пожежні машини – як своєрідний символічний пам’ятник пожежникам-ліквідаторам.
Антоніна Булавіна, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі