У 21 рік воював в АТО, отримав медаль і став курсантом

Тетяна Корнійчук, м.Володимир-Волинський
Поїзд їхав у даль... Він відстукував кілометри від дому. Сотні кілометрів... Волинські військові прямували на схід, бо туди покликала їх Батьківщина. Серед тисяч вояків був і уродженець Володимира-Волинського Олександр Зуєв, серце якого, як і багатьох інших, переповнювала любов до України, відповідальність за своїх земляків і непереборне бажання захистити рідну землю від ворога.
А далі було очікування… Тяжке очікування для рідних, які щодня хвилювалися, молилися, надіялися. Мама Світлана з нетерпінням чекала дзвінка від сина, а кожен гудок, допоки син візьме трубку, боляче пронизував серце. Радість, що її хлопчик вже виріс поєдналася із тривогою та хвилюванням за його майбутнє, за його життя. Швидше б усе скінчилося... Та син, вже дорослий, мужній, сміливий сказав: «Бути військовим – моя доля. Я стану офіцером і захищатиму свою країну і свій народ».
Олександр виріс у родині, де військовими були декілька поколінь чоловіків. Уперше Сашко сів у танк ще в дитинстві, адже, як і чимало інших хлопчаків, цікавився військовою технікою. Проте танкістом себе не бачив: доволі високий уже дорослий Олександр уявити не міг, як зможе вміститися в танку.
-У навчальному центрі Сухопутних військ, де почалася моя військова служба, пощастило опанувати роботу механіка-водія танка Т-64Б. Потім був розподіл по військах, і я потрапив у 51-у окрему механізовану бригаду. Згодом вирішив підписати контракт – і опинився в Десні на Чернігівщині, аби опанувати обов’язки сержанта і стати командиром танкового екіпажу. Спочатку навчався, був механіком. Справжній командир танка має спробувати все і, перш ніж командувати, освоїти техніку досконально, — каже Олександр Зуєв.
Він командував екіпажем танка у двадцять років. Та це ще був мирний час.
Настала весна 2014 року. Весна, яка докорінно змінила життя і свідомість багатьох українців. У березні двадцятиоднорічний воїн-контрактник Олександр Зуєв у складі танкової роти добровільно поїхав на Донбас. Батьки з розумінням поставилися до вибору сина. Важкі умови служби та напружений графік бойового чергування в зоні АТО загартували увесь його танковий екіпаж. Новоявленка, Мар’їнка, Красногорівка, Піски та Антонівка – містечка на Донеччині, у звільненні яких брав участь двадцятиоднорічний Олександр і де, на жаль, втратив кількох своїх бойових побратимів.
-Збройні напади могли розпочатися у будь-яку хвилину. Тому мені не треба було казати зайвих слів підлеглим, коли насувалася небезпека. Ми діяли як єдиний механізм: хлопці вірили в мене, а я був готовий за них віддати своє життя. Це можна назвати нашою залізною дружбою. Жителі сходу ставилися до нас по-різному. Були такі, що допомагали, а були й ті, хто кидав у нас камінням. Для одних ми – рятівники, для інших – «бандерівці». Не можу казати, що все було легко. Були такі моменти, коли, сидячи в окопі під час обстрілів, хотілося змінити цю професію, відмовитися від мрії стати військовим. Час, проведений в АТО, назавжди залишиться в моїй пам’яті. Все-таки я вирішив іти омріяним шляхом – стати офіцером. Розумію: щоб наша армія змінилася на краще, стала сильнішою, одним із важливих моментів є те, аби вона поповнилася командирами із бойовим досвідом, тими, які не з підручників знають військову справу.
Зараз Олександр – курсант-першокурсник, він навчається і проживає у Харкові. Складати вступні іспити на гвардійський факультет військової підготовки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» командир танка 51-ї окремої механізованої бригади сержант військової служби за контрактом Олександр Зуєв прибув із зони АТО. Переможний дух воїна посприяв успішному вступу до військового вишу.
-Серед моїх одногрупників є і ті, хто прибув із зони АТО, й ті, хто нещодавно сидів за шкільною партою. Різниця, звісно ж, відчувається. Нам є про що поговорити, поділитися досвідом.
Разом з іншими десятьма курсантами вузу Олександр отримав заохочувальну відзнаку Міністерства оборони України – медаль «За військову доблесть». Також цей рік приніс йому ще одну приємну подію: зовсім недавно вони з коханою Аліною відгуляли весілля.
-Поки що дружина не переїжджає до Харкова. Почекаємо, поки ситуація стане стабільнішою. Аліна з розумінням поставилася до мого вибору і підтримувала мене весь час, коли я був в АТО. Своє майбутнє пов’язую із рідною 51-ою бригадою, куди мрію повернутися після навчання.

Розділ новин: 

Коментарі