У 15-річного Назарія Зеленька значні успіхи в навчанні й великі мрії на майбутнє

Публікації

Антоніна Булавіна, м.Володимир-Волинський
У той час, коли ми, дорослі, зайняті своїми складними проблемами, наше юне покоління живе в райдужному світі свого дитинства, плекає рожево-чисті мрії на майбутнє, про європейську Батьківщину, про світ без жорстокості та ненависті. Листопад і грудень для учнів українських шкіл традиційно проходить під знаком олімпіад, коли під особливою увагою педагогів знаходяться обдаровані діти. І так часто в цей час можна почути вже майже банальну фразу про те, що необдарованих дітей немає. І які ж вони насправді, оті українські «вундеркінди»? Чи дійсно це особливі діти? А що вони самі про себе думають?
-Не знаю, чи зможу влучно висловитись, але, на мою думку, обдарованість – це підвищена здібність до певної діяльності, помножена на покликання та бажання, - каже 15-річний Назарій Зеленько, учень 9-го класу міської гімназії.
Народився Назарій 6 листопада 1999 року. Його батько Валерій Миколайович – військовий пенсіонер, а мати Майя Олександрівна працює психологом у ПТУ №23. Батьки хлопчика родом із села, а тому раннє дитинство Назарія пройшло під ніжною опікою дідусів та бабусь. Уже тоді хлопчик проявляв деякі здібності, мав чудову пам’ять, цікавився технікою, багато читав. Батьки всіма силами сприяли розвитку сина, купували книги, підписувались на науково-популярну дитячу літературу, прагнули, щоб Назарій опанував іноземну мову.
-Мої улюблені предмети – англійська мова, українська та світова література. А ось з математикою не дружу, - відверто зізнається Назарій. – Про конкретну професію ще сказати не можу, але мрію обрати фах за покликанням. Тільки тоді приноситиму користь людям.
Любов до певних предметів позначилась на успіхах підлітка. Назарій не без гордощів показує цілу папку грамот та сертифікатів. Він був учасником Всеукраїнського конкурсу з англійської мови «Грінвіч», завоював 1 місце у міському конкурсі читців-декламаторів. Хлопець обожнює українську драматургію і був учасником шкільного драматичного гуртка. За роль Савки у п’єсі «Сто тисяч» отримав 1 місце у конкурсі «Чисті роси».
Ще в 1-му класі у хлопчика виявилось одне обдарування. Назарій дуже любив танці. Батьки відважилися записати сина на заняття зі спортивних танців у клуб «Колорит». Відтоді поруч з Назарієм йшла слава. 15 медалей за 1 місце у танцювальних конкурсах, 5 – за 2-е і 4 – за 3-е, кубки, призи. Хлопчик танцював не лише на сцені Володимир-Волинського будинку культури, а й у Луцьку, Львові. Та незважаючи на успіхи, Назарій залишився скромним і досить самокритичним хлопцем.
-Я не відмінник, маю дві дев’ятки, - каже Назарій. – Оскільки моя мама – психолог, то знаю, що обдарований учень не має бути неодмінно відмінником. Він повинен проявляти поглиблений інтерес до того предмета, який йому дається. Мені зовсім не подобається, що інколи вчителі вмовляють взяти участь в олімпіаді чи конкурсі того учня, котрий добре знає предмет. Для успіху цього мало. Має бути особисте бажання, стремління перевірити свої знання, свої сили. Добре вчитися – це ще не значить, що учень обдарований. Повинне бути природне покликання.
Звичайно, Назарій не живе лише світом науки і танцю. В нього є й інші захоплення. Хлопець займається футболом, любить рибалити, ходить з дідусем на полювання, хоча, звісно, рушниці до рук ще не має права брати, але просто насолоджується своєю присутністю серед бувалих мисливців.
Радіє душа, що у нашій країні підростає така юна зміна. Та все ж на душі чомусь важко. І не тільки тому, що неспокійно в Україні країні. Справа в іншому. Чи забезпечить держава належне майбутнє тим обдарованим дітям, про роботу з якими стільки ведеться розмов на освітянських нарадах, чи це залишиться проблемою самих дітей та їхніх батьків?

Розділ новин: 

Коментарі